International Communist Party


Ukrainie War 2022


- English.1‑pdf - English.2-pdf
- Italiano.1‑pdfItaliano.2-pdf
- русский.1‑pdf - русский.2
- укрaïнськаpdf - укрaïнська.2
- Français.1‑pdf - Français.2‑pdf
- Portugues.1‑pdf - Portugues.2-pdf
- 中文pdf
- 日本語.1‑pdf - 日本語.2‑pdf
- Deutsche.1‑pdf - Deutsche.2
- Español.1‑pdf - Español.2-pdf
- Türkçe.1‑pdf - Türkçe.2‑pdf
- Srpskohrvatskipdf - Srpskohrvatski-pdf
- ჯორჯიანოpdf
- Czech.1‑pdf‑- Czech.2‑pdf
- ελληνικά
1.اردو - 2.اردو -

 



Капитализм есть война
Чтобы остановить ее, рабочий класс должен разрушить капитализм

Столкновение между капиталистическими системами, между Государствами, делящими мир, дожно было неизбежно произойти.

Украина — это только начало: столкновение является глобальным, между империалистическими государствами, а не между «демократиями» и «авторитарными режимами», как это преставляется. От США до Китая и России, вплоть до Великобритании, Японии, Германии, Франции, Италии, — все вооружаются до зубов ради раздела территорий и сфер влияния по всему миру. Отношения между государствами основываются на силе, а не на абстрактном международном праве.

Различие между нападающими и подвергшимися нападению неверно, это лишь идеологический инструмент для оправдания империалистической войны по обе стороны фронта.

Все национальные капиталистические системы являются агрессорами и атакуемыми одновременно.

Всем им в действительности угрожает глобальный кризис капиталистической экономики, который неумолимо наступает из-за колоссального перепроизводства товаров и капитала, усугубляемого пандемией. Они грызут друг друга чтобы выжить, чтобы разделить уменьшающуюся прибыль.

Это происходит потому, что капитализму угрожает то, что он сам создал в своем развитии: Коммунизм. Коммунизм — это призрак, который созревает в самих явлениях современного мира и нависает физически, настойчиво вырисовываясь во всех аспектах жизни. Капитализм сформировал и возвеличил своего могильщика, международный пролетариат, которому суждено восстать в условиях нищеты, в которую его ввергает кризис.

Не какая-то конкретная политическая идеология, культура или национальная традиция толкают капитализм к войне: это всего лишь ложь, с помощью которой буржуазные режимы пытаются оправдать конфликты и капитализм в его убожестве.

Россия, которая в октябре стала коммунистической, после сталинской контрреволюции и поражения старой большевистской гвардии снова стала на путь обычного капиталистического государства.

Необъятные экономические интересы крупного бизнеса вызывают империалистическую войну. Ежедневно ради этих интересов эксплуатируются, увольняются и доводятся до голодной смерти миллиарды пролетариев, которых заставляют работать в условиях, вызывающих их гибель от несчастного случая или болезни. Чтобы сократить расходы и получить больше прибыли, буржуазия провоцирует экологические, промышленные, инфраструктурные и медицинские катастрофы, которые приводят к тысячам жертв.

Империалистическая война есть не только борьба буржуазии за раздел мирового рынка: это война всех буржуазий, объединившихся против рабочих всего мира, за то, чтобы удерживать их разобщенными, подчиненными, запуганными. Единственный ответ экономическому кризису, который капитализм имеет в своем распоряжении, состоит в противостоянии самой жизни: уничтожать, помимо избытка товаров, самих живущих, товарную рабочую силу, рабочих, миллионами и миллионами.

Все интересы капитала и само его выживание сосредоточены в государственной и военной машинах. Их защита неумолимо ведет к войне.

Если рабочий класс не сможет первым свергнуть капитализм, обширный и разрушительный конфликт превратит мир в поле битвы, где рабочие будут призваны проливать кровь только за интересы своей соответствующей буржуазии и за сохранение ее политической власти.

Восточная Европа — лишь один из фронтов, на которых сталкиваются империалистические системы: те же вспышки войны происходят со стороны Тихого океана, вокруг Тайваня и Китая, первого стратегического противника американского империализма.

Война на Украине, как и предыдущая война в Югославии, возвращается, чтобы рассеять иллюзии мирной Европы и подтверждает то, что всегда утверждал революционный марксизм: не может быть мира, пока существует капитализм; мирное сосуществование национальных капиталистических невозможно.

Таким образом, война на Украине спровоцирована не только агрессивной политикой Путина, как внешне можно было бы подумать: она спровоцирована буржуазным режимом, как российским, так и мировым. Она вызвана капитализмом, чреватым войной.

Чтобы остановить ее, рабочие не должны следовать указаниям ни националистических, откровенно буржуазных партий, ни оппортунистических рабочих партий, которые всегда указывают им «выбирать», становиться на сторону «менее воинственную», «менее антипролетарскую", "более демократичную", чем другие. Рабочие должны объединиться против всех империалистических фронтов и прежде всего против своей собственной буржуазии. Первый коммунистический лозунг 1848 года - Пролетарии всех стран, объединяйтесь! - становится все более и более актуальным.

Путь коммунистов в войне таков же, как путь Ленина и левых коммунистов против первой мировой войны: превращение империалистической войны в революцию.

С сегодняшнего дня рабочие должны отделить свою ориентацию и позицию от позиции своей буржуазии, они должны бороться во имя защиты условий жизни и труда, против своего национального капитализма.

Между рабочим классом и классом буржуазии нет общности интересов. Так называемое «общее благо страны» есть лишь идеологический покров, прикрывающий интересы национального капитализма.

Для рабочих поддерживать свою буржуазию сегодня, идти на жертвы в плане условий жизни и труда ради повышения конкурентоспособности «системы страны» означает присоединиться к стороне правящего класса, который завтра заставит их проливать кровь в защиту социальных привилегий и политического господства, которое их же угнетает.

Путь к спасению не в господстве своей буржуазии на мировой арене, а в международном единстве рабочего класса против капитализма.

Для этой социальной войны нам нужно оружие борьбы пролетариата, необходимо восстановить настоящие классовые и боевые союзы в Международной коммунистической партии.

 

 

 

 


Капитализм требует войны
Армии государств и “народное сопротивление” против рабочего класса

- Война - это неизбежная экономическая необходимость капитализма. Неудержимая сила вынуждает все государства к политике агрессии, чтобы пережить их общий кризис, вызванный неизмеримым перепроизводством товаров, которые никому не нужны и никто не покупает.

- Таким образом, война не является результатом зла или глупости некоторых лидеров. И в Украине происходит не столкновение демократически-либеральных систем и тоталитаризма, а империалистических сил.

Война идет между имперскими фронтами, между союзами государств, а не между нациями. И не для того, чтобы гарантировать свободу народам, а для еще большей тирании и угнетения. Свобода — это только предлог, чтобы бросить рабочий класс в жернова войны.

- Украинский национализм - это лишь маска западного империализма, точно так же, как защита русского меньшинства Украины служит для оправдания русского империализма.

- Это опосредованная война: капиталисты России намерены отвоевать пространство для своей деятельности и ввиду готовящегося всеобщего конфликта капиталисты Запада вооружают украинскую армию и "сопротивление" для борьбы за свою экспансию на Восток.

- Русская армия, украинская армия и «партизаны» осаждают рабочих Украины, взятых в заложники двумя соперничающими, но в этом деле союзными буржуазиями. «Партизанщина» есть противоположность, отрицание классовой борьбы.

- Тем временем буржуазная полиция в России арестовывает и репрессирует противников войны.

- Это реакционная война против рабочего класса, сегодня Украины и России, но по своей сути всего мира. Как непосредственно, так и в общеисторическом смысле.

- Это война за глобальное сохранение капитализма. Она против коммунизма, который, невидимый, но всегда присутствующий, зреет и рушит изнутри капитализм в его чудовищной агонической фазе. Потому что отрицаемый всеми коммунизм уже готов родиться, как только будет свергнута диктатура капитала.

- У рабочего класса нет страны, которую нужно защищать. Он должен защищать и утверждать только себя, против всех государств своих хозяев, основная функция которых состоит в том, чтобы держать его в повиновении.

- Для рабочих Украины, как и для рабочих России, ничего не изменится, будут ли они эксплуатироваться украинскими или русскими капиталистами или подвергаться вымоганиям со стороны украинских или русских правителей.

- Равным образом для русских, американских и европейских пролетариев ничего не изменилось бы в их бедственном положении, если бы их хозяева победили или были бы сокрушены соперничающим империалистическим блоком.

- Столкнувшись с реальностью войны, буржуазный пацифизм послушно прячет радужный флаг, чтобы поднять флаг украинского буржуазного государства, и провозглашает слово «Мир», чтобы восхвалять войну «за Свободу».

Войне буржуазии коммунисты противопоставляют братство между солдатами, молодыми пролетариями, которые своим бунтом покончат с войной изнутри. И противостоит ей всеобщая социально-классовая борьба в возрожденной интернациональной солидарности рабочих на уровне профсоюзов, забастовок, своей коммунистической партии, которая одна знает и может указать путь к окончательному освобождению от капитализма.

- У пролетарского антимилитаризма может быть только один лозунг:
     ВОЙНА ВОЙНЕ
     КЛАССОВАЯ БОРЬБА
     ПРОТИВ ГОСПОД И ГОСУДАРСТВ
     В МИРЕ И НА ВОЙНЕ
     ДО ПОБЕДЫ КОММУНИЗМА

 

 





Капіталізм це війна
Щоб зупинити її, робочий клас має зруйнувати капіталізм

Зіткнення між капіталістичними системами, між Державами, що здійснюють поділ світу, було неминучим.

Україна є лише початоком: це глобальне зіткнення між імперіалістичними державами, а не між «демократіями» та «авторитарними режимами», як це преставляється. Від США до Китаю та Росії, аж до Великобританії, Японії, Німеччини, Франції, Італії, всі озброюються до зубів заради поділу територій і сфер впливу по всьому світу. Відносини між державами ґрунтуються на силі, а не на абстрактному міжнародному праві.

Відмінність між нападниками і жертвами нападу є химерною, це лише ідеологічний інструмент виправдання імперіалістичної війни з обох боків фронту.

Всі національні капіталістичні системи є агресорами і одночасно жертвами.

Усім їм насправді загрожує глобальна криза капіталістичної економіки, яка невблаганно наростає через колосальне надвиробництво товарів і капіталу, що посилюється пандемією. Вони гризуть один одного щоб вижити, щоб розділити прибутки, що падають.

Це тому, що капіталізму загрожує те, що він сам створив у своєму розвитку: Комунізм. Комунізм - це примара, яка дозріває в самих явищах сучасного світу і матеріально втілюється, наполегливо вимальовуючись у всіх аспектах життя. Капіталізм сформував і звеличив свого могильника, міжнародний пролетаріат, якому судилося повстати в умовах злиднів, в які його кидає криза.

Не якась конкретна політична ідеологія, культура чи національна традиція штовхають капіталізм до війни: це лише брехня, за допомогою якої буржуазні режими намагаються виправдати конфлікти та капіталізм у його ганьбі.

Росія, яка у Жовтні стала комуністичною, після сталінської контрреволюції та поразки старої більшовицької гвардії знову стала на шлях звичайної капіталістичної держави.

Неосяжні економічні інтереси великого бізнесу викликають імперіалістичну війну. Щодня заради цих інтересів експлуатуються, звільняються і доводяться до голодної смерті мільярди пролетаріїв, яких змушують працювати в умовах, які викликають їхню загибель від нещасного випадку або хвороби. Щоб скоротити витрати та отримати більше прибутку, буржуазія провокує екологічні, промислові, інфраструктурні та медичні катастрофи, що призводять до тисяч жертв.

Імперіалістична війна є не лише боротьбою буржуазії за поділ світового ринку: це війна всіх буржуазій, що об’єдналися проти робітників усього світу, для того, щоб утримувати їх роз’єднаними, підлеглими, заляканими. Єдина відповідь економічній кризі, яку має капіталізм у своєму розпорядженні, полягає в протистоянні самому життю: знищувати, крім надлишку товарів, людей, товарну робочу силу, робітників, мільйонами і мільйонами.

Всі інтереси капіталу та саме його виживання зосереджені у державній та військовій машинах. Їхній захист невблаганно веде до війни.

Якщо робочий клас не зможе першим повалити капіталізм, великий і руйнівний конфлікт перетворить світ на поле битви, де робочі будуть покликані проливати кров лише за інтереси своєї відповідної буржуазії та збереження її політичної влади.

Східна Європа — лише один із фронтів, на яких стикаються імперіалістичні системи: ті ж спалахи війни відбуваються з боку Тихого океану, навколо Тайваню та Китаю, першого стратегічного супротивника американського імперіалізму.

Війна в Україні, як і попередня війна в Югославії, повертається, щоб розсіяти ілюзії мирної Європи і підтверджує те, що завжди стверджував революційний марксизм: не може бути миру, поки існує капіталізм; мирне співіснування національних капіталістичних систем неможливе.

Таким чином, війна в Україні спровокована не лише агресивною політикою Путіна, як зовні можна було б подумати: вона спровокована буржуазним режимом, як російським, так і світовим. Вона викликана капіталізмом, що загрожує війною.

Щоб зупинити її, робітники не повинні дотримуватися вказівок ні націоналістичних, відверто буржуазних партій, ні опортуністичних робочих партій, які завжди вказують їм «вибирати», ставати на бік «менш войовничий», «менш антипролетарський», «демократичніший», ніж інші. Робочі повинні об’єднатися проти всіх імперіалістичних фронтів і насамперед проти своєї власної буржуазії. Перше комуністичне гасло 1848 року - Пролетарії всіх країн, об’єднуйтеся!- стає все більш актуальним.

Шлях комуністів у війні такий самий, як шлях Леніна та лівих комуністів проти Першої світової війни: перетворення імперіалістичної війни на революцію.

З сьогоднішнього дня робітники повинні відокремити свою орієнтацію та позицію від позиції своєї буржуазії, вони повинні боротися заради захисту умов життя та праці проти свого національного капіталізму.

Між робочим класом та класом буржуазії немає спільності інтересів. Так зване «загальне благо країни» є лише ідеологічним покровом, що прикриває інтереси національного капіталізму.

Для робітників підтримувати свою буржуазію сьогодні, йти на жертви щодо умов життя і праці заради підвищення конкурентоспроможності «системи країни» означає приєднатися до сторони правлячого класу, який завтра змусить їх проливати кров на захист соціальних привілеїв та політичного панування, яке їх же гнітить.

Шлях до порятунку не у пануванні своєї буржуазії на світовій арені, а у міжнародній єдності робочого класу проти капіталізму.

Для цієї соціальної війни нам потрібна зброя боротьби пролетаріату, необхідно відновити справжні класові та бойові союзи у Міжнародній комуністичній партії.

 

 

 


Капіталізм вимагає війни
Армії держав та “народний опір” проти робочого класу

– Війна – це неминуча економічна необхідність капіталізму. Нестримна сила змушує всі держави до політики агресії, щоб пережити їхню спільну кризу, викликану незмірним надвиробництвом товарів, які нікому не потрібні і які ніхто не купує.

- Таким чином, війна не є результатом зла чи дурості окремих лідерів. І в Україні відбувається не зіткнення демократично-ліберальних систем та тоталітаризму, а імперіалістичних сил.

Війна йде між імперськими фронтами, між союзами держав, а не між націями. І не для того, щоб гарантувати свободу народам, а для ще більшої тиранії та гноблення. Свобода — це лише привід, щоб кинути робітничий клас у гирло війни.

– Український націоналізм – це лише маска західного імперіалізму, так само, як захист російської меншини України служить для виправдання російського імперіалізму.

– Це опосередкована війна: капіталісти Росії мають намір відвоювати простір для своєї діяльності і через загальний конфлікт, що назірває, капіталісти Заходу озброюють українську армію і "опір" для боротьби за свою експансію на Схід.

– Російська армія, українська армія та «партизани» беруть в облогу робітників України, взятих у заручники двома суперниками, але в цій справі союзниками, а саме буржуазіями. «Партизанщина» є протилежністю, запереченням класової боротьби.

– Тим часом буржуазна поліція в Росії заарештовує та репресує противників війни.

– Це реакційна війна проти робочого класу, сьогодні України та Росії, але за своєю суттю всього світу. Як безпосередньо, так і у загальноісторичному сенсі.

– Це війна за глобальне збереження капіталізму. Вона проти комунізму, який, невидимий, але завжди присутній, зріє і руйнує зсередини капіталізм у його жахливій агонічній фазі. Тому що комунізм, який заперечується всіма, вже готовий народитися, як тільки буде скинута диктатура капіталу.

– У робочого класу немає країни, яку треба захищати. Він повинен захищати і затверджувати лише себе, проти всіх держав своїх господарів, основна функція яких полягає в тому, щоб тримати його у покорі.

– Для робрчих України, як і Росії, нічого не зміниться, чи експлуатуватимуться вони українськими чи російськими капіталістами, чи зазнатимуть вимагань з боку українських чи російських правителів.

– Так само для російських, американських та європейських пролетаріїв нічого не змінилося б у їхньому тяжкому становищі, якби їх господарі перемогли або були б розбиті суперницьким імперіалістичним блоком.

– Зіткнувшись з реальністю війни, буржуазний пацифізм слухняно ховає райдужний прапор, щоб підняти прапор української буржуазної держави, і проголошує слово «Мир», щоб славити війну «за Свободу».

– Війні буржуазії комуністи протиставляють братство між солдатами, молодими пролетаріями, які своїм бунтом покінчать із війною зсередини. І протистоїть їй загальна соціально-класова боротьба у відродженій міжнародній солідарності робітників на рівні профспілок, страйків, своєї комуністичної партії, яка одна знає і може вказати шлях до остаточного звільнення від капіталізму.

– У пролетарського антимілітаризму може бути лише одне гасло:
    ВІЙНА ВІЙНІ
    КЛАСОВА БОРОТЬБА
    ПРОТИ ПАНІВ І ДЕРЖАВ
    У МИРІ І НА ВІЙНІ
    ДО ПЕРЕМОГИ КОМУНІЗМУ  






Le capitalisme c’est la guerre
Pour l’arrêter, la classe travailleuse doit abattre le capitalisme

Cela devait arriver. L’affrontement entre les capitalismes, entre les États qui se partagent le monde, est inévitable. L’Ukraine n’est qu’un début : l’affrontement est mondial, entre États impérialistes, et non entre "démocraties" et "régimes autoritaires" comme les classes dirigeantes veulent le présenter. Des États-Unis à la Chine en passant par la Russie, la Grande-Bretagne, le Japon, l’Allemagne, la France et l’Italie, tous s’arment jusqu’aux dents pour se partager des territoires et des sphères d’influence dans le monde entier. Les relations entre les États sont fondées sur la force et non sur un droit international abstrait.

La distinction entre agresseurs et agressés est un artifice idéologique pour justifier la guerre impérialiste de part et d’autre du front.

Tous les capitalismes nationaux sont à la fois agresseurs et agressés.

Ils sont tous menacés par la crise mondiale de l’économie capitaliste, qui progresse inexorablement en raison de l’énorme surproduction de biens et de capitaux, aggravée par la pandémie. Ils s’entre-déchirent pour survivre, pour partager les bénéfices en baisse.

Et surtout, le capitalisme se sent menacé par ce qu’il a lui-même produit dans son développement : les bases d’une nouvelle société, le communisme. Le communisme est son spectre qui mûrit dans l’étoffe même du ce monde moderne, menaçant matériellement et de manière de plus en plus urgente tous les aspects de la vie cahotique de ce mode de production. Le capitalisme a formé et magnifié son fossoyeur, le prolétariat international, destiné à se révolter dans les conditions de misère où la crise le conduit.

Ce qui pousse les capitalismes à la guerre n’est pas une idéologie politique, une culture ou une tradition nationale particulière : ce ne sont là que les mensonges avec lesquels les régimes bourgeois cherchent à justifier les conflits et à absoudre le capitalisme de ses infamies.

La Russie, qui fut communiste en Octobre 1917, est redevenue un État capitaliste parmi d’autres depuis la contre-révolution stalinienne et la défaite de la vieille garde bolchevique.

Ce qui provoque la guerre impérialiste, ce sont les immenses intérêts économiques du grand capital. Chaque jour, pour ces intérêts, des milliards de prolétaires sont exploités, licenciés et affamés, contraints de travailler dans des conditions qui entraînent leur mort par accident ou par maladie. Afin de réduire les coûts et faire plus de profits, la bourgeoisie provoque des catastrophes environnementales, industrielles, infrastructurelles et sanitaires qui font des milliers de victimes.

La guerre impérialiste n’est pas seulement un conflit entre bourgeoisies pour se partager le marché mondial : c’est une guerre de toutes les bourgeoisies unies contre les travailleurs du monde entier pour les maintenir divisés, assujettis, terrifiés. La seule solution du capitalisme à sa crise économique est de s’opposer à la vie : détruire, en plus des surplus de marchandises, les êtres vivants eux-mêmes, la main-d’œuvre-marchandise, les travailleurs, par millions.

Quelques semaines avant d’entrer en Ukraine, des soldats russes ont été envoyés au Kazakhstan pour aider le régime bourgeois local à réprimer dans le sang le soulèvement prolétarien qui avait éclaté à cause de l’augmentation du prix du gaz, une répression qui a reçu le consentement unanime de toutes les bourgeoisies du monde, de la chinoise faussement communiste à l’autocratique turque, en passant par les démocraties occidentales.

Tous les intérêts du capital, et sa survie même, sont concentrés dans la machine étatique et militaire. Leur protection les conduit inexorablement à la guerre.

Si la classe travailleuse ne parvient pas d’abord à renverser le capitalisme, un vaste conflit dévastateur transformera le monde en un champ de bataille dans lequel les travailleurs seront appelés à verser leur sang uniquement pour les intérêts de leurs bourgeoisies respectives et la préservation de leur pouvoir politique.

L’Europe de l’Est n’est qu’un des fronts sur lesquels les impérialismes s’affrontent : les mêmes lueurs de guerre surgissent du Pacifique, autour de Taïwan et de la Chine, premier adversaire stratégique de l’impérialisme américain.

La guerre en Ukraine, comme la précédente en Yougoslavie, dissipe une fois de plus l’illusion d’une Europe pacifique et confirme ce que le marxisme révolutionnaire a toujours dénoncé : il ne peut y avoir de paix tant que le capitalisme existe ; il ne peut y avoir de coexistence pacifique entre les capitalismes nationaux.

La guerre en Ukraine n’est donc pas seulement causée par la politique agressive de Poutine, comme nous le font croire superficiellement nos gouvernants : elle est causée par le régime bourgeois, qu’il soit russe ou d’ailleurs. Elle est provoquée par le capitalisme, qui n’a pas d’autre issue que la guerre.

Pour l’arrêter, les travailleurs ne doivent suivre les indications ni des partis nationalistes, ouvertement bourgeois, ni des partis ouvriers opportunistes, qui leur disent toujours de "choisir", et de se ranger du côté du front soi-disant "moins belliciste", "moins anti-prolétaire", "plus démocratique" que l’autre. Les travailleurs doivent s’unir, au-delà des frontières, contre tous les fronts impérialistes et avant tout contre leur propre bourgeoisie. Le premier mot d’ordre communiste de 1848 - Prolétaires de tous les pays unissez-vous ! - est toujours valable et pertinent aujourd’hui.

La consigne des communistes dans la guerre est celle qui était la consigne de Lénine et des communistes contre la première guerre mondiale : transformer la guerre impérialiste en révolution.

Les travailleurs d’aujourd’hui doivent séparer leur orientation et leur attitude de celles de leur propre bourgeoisie ; dès aujourd’hui, ils doivent lutter pour la défense de leurs conditions de vie et de travail, contre leur propre capitalisme national.

Il n’y a pas de communauté d’intérêts entre la classe travailleuse et la classe bourgeoise. Le soi-disant "bien commun du pays" n’est qu’une couverture idéologique qui dissimule la défense des intérêts du capitalisme national.

Pour les travailleurs, soutenir aujourd’hui leur propre bourgeoisie, en acceptant des sacrifices en termes de conditions de vie et de travail afin de rendre leur «  pays » plus compétitif, c’est se lier au char de la classe dominante, ce qui les conduira demain à verser leur sang pour défendre les privilèges sociaux et la domination politique qui les oppriment.

La voie du salut ne réside pas dans la prédominance de leur propre bourgeoisie sur la scène mondiale, mais dans l’unité internationale de la classe travailleuse contre le capitalisme.

Pour cette guerre sociale, seules serviront les armes de lutte du prolétariat issues de la reconstruction de véritables syndicats de classe guidés par le Parti communiste international.

 

 

 


La guerre est nécessaire au capitalisme
Les armées des États et la “résistance populaire” sont contre la classe travailleuse

- La guerre est une nécessité économique inévitable du capitalisme. Des forces incontrôlables contraignent tous les États à une politique d’agression afin de survivre à leur crise générale, causée par la surproduction disproportionnée de biens, dont personne ne veut et dont personne n’a besoin.

- La guerre n’est donc pas le produit de la méchanceté ou de la folie de quelques dirigeants. La guerre en Ukraine n’est pas non plus un affrontement entre les systèmes libéraux-démocratiques et le totalitarisme, mais entre des puissances impérialistes.

- La guerre se déroule entre fronts impériaux, entre alliances d’États, et non entre nations. Il ne s’agit pas de garantir la liberté des peuples, mais de renforcer la tyrannie et l’oppression. La liberté n’est qu’un prétexte pour jeter la classe travailleuse dans la fournaise de la guerre.

- Le nationalisme ukrainien est le masque de l’impérialisme occidental, tout comme la défense des minorités russes d’Ukraine sert à justifier l’impérialisme russe.

- C’est une guerre par procuration : les capitalistes de Russie veulent récupérer de l’espace pour leurs affaires et en vue du conflit général qui se prépare ; les capitalistes de l’Occident arment l’armée ukrainienne et la " résistance " pour lutter pour leur expansion à l’Est.

- L’armée russe, l’armée ukrainienne et les "partisans" assiègent les travailleurs d’Ukraine, pris en otage par les deux bourgeoisies rivales mais alliées. Le "Partisanisme" est le contraire, la négation de la lutte des classes.

- Pendant ce temps, la police bourgeoise en Russie arrête et réprime ceux qui s’opposent à la guerre.

- C’est une guerre réactionnaire, contre la classe travailleuse, aujourd’hui de l’Ukraine et de la Russie, mais aussi du monde entier. Tant dans l’immédiat que dans le sens historique général.

- La guerre est pour la préservation globale du capitalisme. Elle est contre le communisme qui, spectre invisible mais toujours présent, mûrit et fait pression à l’intérieur du capitalisme dans sa monstrueuse phase d’agonie. Parce que le communisme, nié par tous, est déjà prêt à naître, une fois la dictature du capital renversée.

- La classe travailleuse n’a pas de patrie à défendre. Elle n’a qu’à se défendre et à s’affirmer, contre tous les états de leurs maîtres, dont la première fonction est de les maintenir dans l’asservissement.

- Pour les travailleurs d’Ukraine, comme pour ceux de Russie, rien ne changera au fait d’être exploités par les capitalistes ukrainiens ou russes ou d’être abattus par les dirigeants ukrainiens ou russes.

- De même, pour les prolétaires russes, américains et européens, etc... rien ne changerait dans leur condition misérable si leurs maîtres l’emportaient ou étaient écrasés par le bloc impérialiste rival.

- Le pacifisme bourgeois, face à la réalité de la guerre, cache docilement le drapeau arc-en-ciel pour hisser celui de l’État ukrainien bourgeois, et le mot Paix pour louer la guerre "pour la liberté".

Les communistes opposent à la guerre de la bourgeoisie la fraternisation entre soldats, jeunes prolétaires, avec laquelle, et avec leur révolte, ils mettent fin à la guerre de l’intérieur. Et ils s’opposent à la lutte générale des classes sociales, dans une solidarité internationale des travailleurs, renaissante au niveau des syndicats, des grèves, de son parti communiste international, qui seul sait et peut indiquer la voie de la libération définitive du capitalisme.

L’antimilitarisme prolétarien ne peut avoir qu’un seul mot d’ordre :

GUERRE À LA GUERRE

LUTTE DE CLASSE CONTRE LES PATRONS ET LES ÉTATS EN PAIX ET EN GUERRE, JUSQU’AU COMMUNISME

 

 

  

 


O capitalismo é Guerra
Para impedir a guerra, a classe operária tem de destruir o capitalismo

Tinha de acontecer, era inevitável, este choque entre os capitalismos, entre os Estados que partilham o mundo. A Ucrânia é apenas o começo: o choque é global, e é entre Estados imperialistas, não entre "democracias" e "regimes autoritários", como fingem ser. Dos Estados Unidos à China, à Rússia, ao Reino Unido, ao Japão, à Alemanha, à França e à Itália, todos eles se armam até aos dentes para dividir territórios e esferas de influência em todo o mundo. As relações entre Estados são baseadas na força e não em leis internacionais abstratas.

A distinção entre agressores e agressores é falsa, é um instrumento ideológico para justificar a guerra imperialista de ambos os lados da frente.

Todos os capitalismos nacionais são agressores e agredidos ao mesmo tempo.

Estão todos ameaçados pela crise global da economia capitalista, que avança inexoravelmente devido à enorme sobreprodução de bens e capital, agravada pela pandemia. Estão uns contra os outros para sobreviverem, para partilharem os lucros decrescentes.

E porque o capitalismo se sente ameaçado pelo que ele próprio produziu no seu desenvolvimento: o comunismo. O comunismo é o espectro que amadurece no interior do próprio mundo moderno, que paira materialmente sobre todos os aspetos da vida. O capitalismo formou e ampliou o seu carrasco, o proletariado internacional, destinado a revoltar-se sob as condições de miséria a que a crise o conduz.

O que leva os capitalismos à guerra não é nenhuma ideologia ou cultura política particular ou tradição nacional: estas são apenas as mentiras com que os regimes burgueses tentam justificar os conflitos para absolver o capitalismo das suas infâmias.

A Rússia, que era comunista em Outubro, desde a contra-revolução Estalinista e a derrota da velha guarda bolchevique, degenerou para se tornar um Estado capitalista como qualquer outro.

O que provoca a guerra imperialista são os imensos interesses económicos do grande capital. Todos os dias por estes interesses, milhares de milhões de proletários são explorados, despedidos e levados à fome, levados a trabalhar em condições que causam a sua morte em acidentes ou doença. Para poupar custos e obter mais lucro, a burguesia provoca desastres ambientais, industriais, infra-estruturais e de saúde que provocam milhares de vítimas.

A guerra imperialista não é apenas um conflito entre burgueses para dividir o mercado mundial: é uma guerra de todas as burguesias unidas contra trabalhadores de todo o mundo para os manter divididos, subjugados, aterrorizados. A única solução que o capitalismo tem para a sua crise económica é opor-se à vida: destruir não só os bens produzidos em excesso, mas também os próprios seres vivos, comodidade-de-trabalho, ou seja, os trabalhadores, aos milhões.

Algumas semanas antes de entrar na Ucrânia, soldados russos foram enviados para o Cazaquistão para ajudar o regime burguês local a afogar a revolta proletária que se tinha desencadeado devido ao aumento do preço do gás em sangue, uma repressão que recebeu o consentimento unânime de todas as burguesias do mundo, desde os chineses falsamente comunistas, aos turcos autocráticos, até às democracias ocidentais.

Todos os interesses do capital, e a sua própria sobrevivência, estão concentrados no Estado e no aparato militar. A sua proteção leva-os inexoravelmente à guerra.

Se a classe trabalhadora não conseguir derrubar primeiro o capitalismo, um vasto e devastador conflito transformará o mundo num campo de batalha no qual os trabalhadores serão chamados a derramar sangue apenas pelos interesses das suas respetivas burguesias e pela preservação do seu poder político.

A Europa Oriental é apenas uma das frentes em que os imperialismos lutam: os mesmos predecessores de guerra surgem do Pacífico, em torno de Taiwan e da China, o principal adversário estratégico do imperialismo americano.

A guerra na Ucrânia, como a anterior na Jugoslávia, dissipa mais uma vez a ilusão de uma Europa pacífica e confirma o que o marxismo revolucionário sempre disse: não pode haver paz enquanto o capitalismo existir; não pode haver coexistência pacífica entre os capitalismos nacionais.

A guerra na Ucrânia não é, portanto, causada apenas pela política agressiva de Putin, como eles superficialmente querem que se acredite: é causada pelo próprio regime burguês, que é russo e mundial. É provocada pelo capitalismo, que está todo ele grávido de guerra.

Para o impedir, os trabalhadores não devem seguir as indicações nem dos partidos nacionalistas, abertamente burgueses, nem dos partidos operários oportunistas, que lhes dizem sempre para “escolherem”, e ao lado da frente “menos agressiva”, “menos anti-proletária”, “mais democrática” do que a outra. Os trabalhadores devem unir-se, sem fronteiras, contra todas as frentes imperialistas e, acima de tudo, contra a sua própria burguesia. O primeiro slogan comunista, de 1848 - Proletários de todos os países, uni-vos! - é hoje igualmente válido e relevante.

O slogan dos verdadeiros comunistas nesta guerra é a mesma Lenine e da Esquerda Comunista contra a Primeira Guerra Mundial: transformar a guerra imperialista em revolução.

Os operários de hoje tem separar a sua orientação e atitude daquelas da sua própria burguesia, a partir de hoje devem lutar em defesa das suas condições de vida e de trabalho, contra o seu próprio capitalismo nacional.

Não existem interesses comuns entre a classe trabalhadora e a classe burguesa. O chamado “bem comum do país” é apenas um manto ideológico que disfarça a defesa dos interesses do capitalismo nacional.

Para que os trabalhadores apoiem hoje a sua própria burguesia, para que aceitem sacrifícios nas suas condições de vida e de trabalho a fim de tornar o “sistema do país” mais competitivo, significa amarrar os operários ao vagão da classe dominante, o que os levará amanhã a derramar sangue em defesa do privilégio social e do domínio político que os oprime.

OO caminho para a salvação não está na vitória da sua própria burguesia na arena mundial, mas na unidade internacional da classe trabalhadora contra o capitalismo.

Para esta guerra social precisamos das armas da luta proletária, precisamos de reconstruir verdadeiros sindicatos de classe, e de lutar sob a bandeira do Partido Comunista Internacional.

 

 

 


O capitalismo precisa de guerra
Exércitos estatais e “resistência popular” contra a classe trabalhadora

- A guerra é uma necessidade económica inevitável do capitalismo. Forças incontornáveis forçam todos os Estados a adotarem uma política de agressão para sobreviverem à sua crise geral, causada pelo excesso desproporcionado de produção de bens, que ninguém quer e ninguém precisa.

- A guerra não é, portanto, o produto da maldade ou loucura deste ou daquele líder. A guerra na Ucrânia também não é um choque entre os sistemas liberal-democráticos e o totalitarismo, mas entre as potências imperialistas.

- A guerra é entre frentes imperialistas, entre alianças de Estados, não entre nações. Não é para assegurar a liberdade dos povos, mas para mais tirania e opressão. A liberdade é apenas um pretexto para atirar a classe trabalhadora para o massacre da guerra.

- O nacionalismo ucraniano é a máscara do imperialismo ocidental, tal como a defesa das minorias russas da Ucrânia serve para justificar o imperialismo russo.

- É uma guerra de proxies: os capitalistas da Rússia querem recuperar espaço para os seus negócios e, tendo em conta o conflito geral que está a ser preparado, os capitalistas do Ocidente armam o exército ucraniano e a "resistência" para lutar pela sua expansão para o Oriente.

- O exército russo, o exército ucraniano e os partisãos cercam os trabalhadores da Ucrânia, mantidos como reféns pelas duas burguesias rivais mas aliadas. O partisanismo, a política de integrar os trabalhadores no exercito burguês como milícias e guerrilheiros, é o contrário, a negação da luta de classes.

- Entretanto, a polícia burguesa na Rússia prende e reprime aqueles que se opõem à guerra.

- É uma guerra reacionária, contra a classe trabalhadora, hoje da Ucrânia e da Rússia, e sempre de todo o mundo. Tanto no sentido imediato como no sentido histórico geral.

- A guerra é para a preservação global do capitalismo. É contra o comunismo que, um espectro invisível mas sempre presente, amadurece e pressiona de dentro do capitalismo na sua monstruosa fase agonista. Porque o comunismo, negado por todos, já está pronto para nascer, assim que a ditadura do capital for derrubada.

- A classe trabalhadora não tem pátria a defender. Tem apenas a si própria para defender e afirmar, contra todos os Estados dos seus escravizadores, cuja primeira função é mantê-los subjugados.

- Para os trabalhadores da Ucrânia, como para os da Rússia, nada mudará ao ser explorado por capitalistas ucranianos ou russos ou cortado por governantes ucranianos ou russos.

- Do mesmo modo, para os proletários russos, americanos e europeus, nada mudaria na sua condição miserável se os seus senhores vencerem ou fossem esmagados pelo bloco imperialista rival.

- O pacifismo burguês, perante a realidade da guerra, esconde obedientemente a bandeira da paz para glorificar a do Estado burguês ucraniano, e a palavra Paz para louvar a Guerra “pela Liberdade”.

-Os comunistas opõem-se à guerra da burguesia e suportam a confraternização entre soldados, jovens proletários, com os quais, e com a sua revolta, põem um fim à guerra a partir do interior. E opõem-se à luta geral da classe social, numa solidariedade internacional dos trabalhadores renascida ao nível dos sindicatos, às greves, ao seu partido comunista, o único que conhece e pode mostrar o caminho para a libertação definitiva do capitalismo.

- O anti-militarismo proletário só pode ter uma palavra de ordem:
     GUERRA À GUERRA
     LUTA DE CLASSES
     CONTRA TODOS OS ESTADOS
     NA PAZ E NA GUERRA
     NO RUMO AO COMUNISMO  

 

 

 

 


资本主义是战争
为了阻止资本主义,工人阶级必须推翻资本主义。

资本主义之间和共存于世界的国家之间的冲突,必定发生,必不可免。乌克兰只是开端:冲突是全球性的,是帝国主义国家之间的冲突,不是他们想表现出来的“民主制度”和“威权政权”之间的冲突。从美国到中国、俄罗斯、大不列颠、日本、德国、法国和意大利,它们都全副武装起来,瓜分全球的领土和影响力的范围。国家之间的关系,以暴力而不是抽象的国际法为基础。

侵略者和被侵略者的区分是虚假的,是用来给战线上任何一方的帝国主义战事正名的意识形态工具。

所有民族国家的资本主义既是侵略者也是被侵略者。

它们都面临资本主义经济的全球性危机的威胁,这个危机由于商品和资本的大量过度生产而一路向前,并且因为疫情而加剧。它们互相谋害以求生存,在下滑的利润里分一杯羹。

并且,因为资本主义感受到了自身发展过程中所产生的东西的威胁,这个东西就是共产主义。共产主义是在现代世界本身脱胎而出的幽灵,现实地笼罩在生活的方方面面。资本主义已经形成了加剧了自己的掘墓人,那就是国际无产阶级,他们注定要在危机导致的苦难状况之下反叛。

将资本主义推向战争的不是某种特殊的政治意识形态、文化和民族传统:这些只是资产阶级政权的谎言,试图以此为冲突正名,免除资本主义的恶名。

俄罗斯在十月革命是共产主义国家。自从斯大林的反革命和布尔什维克旧守卫被击败后,就沦落为诸多资本主义国家之一。

激发帝国主义战争的,乃是大资本的巨大经济利益。为了这些利益,每天有上亿的无产阶级被剥削、辞退和挨饿,被迫工作的环境会造成自己因故或因病死亡。为了节省成本增加利润,资产阶级引发了环境、工业、基础设施和健康危机,夺取了上万人的生命。

帝国主义战争不仅是资产阶级瓜分世界市场而起的冲突:它是全体资产阶级联合起来反对全世界的工人的战争,要继续将他们分裂、驯服、威慑。资本主义对自己的经济危机唯一办法,就是反对生活:不仅要摧毁剩余的商品,还要数以百万计地摧毁生命,摧毁劳动力-商品,也就是工人。

俄罗斯军队在进入乌克兰的前几周,曾被派到哈萨克斯坦,帮助当地的资产阶级政权将无产阶级起义扼杀在血泊里。这次起义的爆发,原因在燃气价格上涨。这次镇压获得世界所有资产阶级的一致同意,包括妄称共产主义的中国,独裁的土耳其,以及西方的民主国家。

资本的所有利益和它的生存本身,都集中在国家和军事机器之上。这些防御工事引领它们一路走向战争。

如果工人阶级无法首先成功推翻资本主义,那么一场广泛而毁灭性的冲突将会把世界变成战场,工人将会被召集到这里,只为了各自的资产阶级的利益,为了保存他们的政治权力而浴血苦战。

东欧只是帝国主义发生冲突的阵线之一:同样的战争星火正在太平洋的中国与台湾之间生升起,它们是美国帝国主义的主要战略对手。

乌克兰的战争和以前的南斯拉夫战争一样,再一次驱散了和平欧洲的幻想,确认了革命马克思主义一直谴责的事情:只要资本主义存在,就没有和平。民族国家的资本主义之间不能和平共存。

因此,乌克兰的战争不仅是他们想你肤浅地相信那样,是普京的侵略政策引起的,还是资产阶级政权,也就是俄罗斯和全球引起的。这是资本主义激发的,资本主义的全部方面都孕育着战争。

为了防止战争,工人必须不去追随民族主义者、公开的资产阶级政党或者机会主义工人政党的言辞,这些人总会叫工人去“选择”,并且要站在“不那么好战”“不那么无产阶级”“更民主”的阵线那边去。各地的工人必须一起团结起来,反对所有帝国主义阵线,尤其首先要反对本处的资产阶级。1848年的第一个共产主义者口号——全世界的无产者联合起来!——在今天依然有效和有意义。

共产主义者在战争时的口号,是列宁和左翼共产主义者反对一战时所说的:变帝国主义战争为革命

工人从今天起,必须将自己的志向和态度和本处的资产阶级分离开,必须用战斗来保卫自己的生活和工作状况,反对本处的民族国家资本主义。

工人阶级和资产阶级之间的利益没有共同之处。所谓“国家的共同福祉”只是意识形态的外衣,用来掩盖民族国家资本主义的防御工事。

工人要支持目前本处的资产阶级,接受在生活和工作状况方面的牺牲来增加“国家制度”的竞争力,这就是将自己绑在了统治阶级的车驾之上,而这个车驾明天将带领他们浴血苦战,保卫镇压他们的那些人的社会特权和政治统治。

救赎的道路,不在世界角斗场里的本处的资产阶级,而在反对资本主义的工人阶级的国际团结。

为了这场社会战争,我们需要无产阶级斗争这个武器,需要重建真正的阶级工会,并且在国际共产党的旗帜之下战斗。

 

 

 

 


資本主義とは戦争だ
それを阻止するために、労働者階級は資本主義を崩壊させなければならない!

世界を共有する資本主義国家の衝突は必然だったのだ。

ウクライナはまだ始まりに過ぎません:

衝突は帝国主義国家間のグローバルなものであり、これまで言われてきたような「民主主義」と「権威主義体制」の間のものではありません! アメリカ、中国、ロシア、イギリス、日本、ドイツ、フランス、イタリアなど、世界中で領土と勢力圏を分割するために、徹底的な武装が行われている。国家間の関係は武力に基 づくものであり、抽象的な国際法には基づかない。

戦闘員と傍観者の区別は空々しい、それは戦線のどちら側でも帝国主義戦争を正当化するためのイデオロギー的道具である。

資本主義のすべては、加害者であると同時に被加害者でもある。それらはすべて、パンデミックによって悪化した、商品と資本の膨大な過剰生産によって、どうしようもなく進行 している資本主義経済の世界的危機に脅かされている。生き残るために、衰退していく利益を分け合うために、互いに殴り合う覚悟がある。

資本主義社会は、その発展の中で自らが生み出したものに対して脅威を感じている。共産主義だ!共産主義は、現代世界そ のものの中で成熟し、生活のあらゆる側面に物質的に迫ってくる妖怪である。資本主義は、その墓堀り人を形成し、拡大した。国際プロレタリアートは、危機がそれ を導いている悲惨な条件の下で反乱を起こす運命にある。

資本主義を戦争に駆り立てるものは、特定の政治的イデオロギーでも文化や国の伝統でもない: これらは、ブルジョア政権が紛 争を正当化し、資本主義の悪弊を免れようとするための嘘に過ぎない。

1917年10月に共産主義だったロシアは、スターリン主義の反革命とボルシェビキの守旧派の敗北以来、とりわけ資本主義国家に堕落してしまったのである。

帝国主義戦争を引き起こすのは、大資本の巨大な経済的利益である。これらの利益のために、毎日何十億人ものプロレタ リアが搾取され、解雇され、飢えさせられ、事故や病気で死ぬような状況で働かされている。コストを節約し、より多くの利益を上げるために、ブルジョアジーは、 環境、産業、インフラ、健康災害を引き起こし、何千人もの犠牲者を出している。

帝国主義戦争は、世界市場を分割するためのブルジョアジー間の対立だけではない: それは、ブルジョアジー全体が、世界中の労働者を分 割し、服従させ、恐怖に陥れるために行う戦争である。

資本主義がその経済的危機に対して持つ唯一の解決策は、生命に反対することである: 余剰財だけでなく、生物そのもの、労働力=商品である労働者を何百万人も破壊すること。

ウクライナに入る数週間前、ロシア兵はカザフスタンに送られ、ガス価格の上昇をめぐって起こったプロレタリア蜂起を、現地のブルジョア政権が血祭りに上げるのを助けた。こ の弾圧は、偽りの共産主義の中国から、独裁的トルコ、西側民主主義国にいたるまで、世界中のすべてのブルジョアの一致した同意を得ていた。

資本のすべての利益とその生存は、国家と軍事機構に集中している。その保護は、不可避的に戦争に導く。

労働者階級が、まず資本主義を打倒することに成功しないならば、広大で破滅的な紛争によって、世界は、労働者がそれぞれのブルジョアジーの利益と彼らの政治権力の維持のた めだけに血を流すことを求められる戦場と化すだろう。

東欧は、帝国主義が衝突している戦線の一つに過ぎない:
米国帝国主義の主要な戦略的敵対者である台湾と中国の周辺では、太平洋から同じように戦争のきらめきが立ち上っている。

ウクライナでの戦争は、以前のユーゴスラビアでの戦争のように、再び平和なヨーロッパという幻想を払拭し、革命的マルクス主義が常に非難してきたことを確認するものであ る: 資本主義が存在する限り、平和はありえない。資本主義国家間の平和的共存はありえないのだ!

したがって、ウクライナの戦争は、表面的に信じられているように、プーチンの攻撃的な政策によってのみ引き起こされるのではない:

それは、ブルジョア体制によって引き起こされるものであり、それはロシアであり、世界的なものである。

それは、資本主義によって引き起こされ、そのすべてが戦争を孕んでいる。

それを阻止するために、労働者は、民族主義的で公然たるブルジョア政党や日和見主義的な労働者政党のいずれもが、常に「選択」するように言い、他よりも「より温暖化しな い」「より反プロレタリアが少ない 」「より民主的」戦線の側に立つように指示することに従ってはならない。労働者は、国境を越えて、すべての帝国主義戦線に反対し、何よりもまず、自分自身のブルジョアジー に反対して団結しなければならない。 1848年の最初の共産主義者の合言葉は、「すべての国のプロレタリアは団結せよ!」で あった。- は、今日でも有効であり、関連性がある。

共産主義者の戦争における合言葉は、第一次世界大戦に対してレーニンや左翼共産主義者が掲げたものである:

帝国主義の戦争を革命に変える!

今日から労働者は、自分たちの志向と態度を自分たちのブルジョアジーのそれと切り離さなければならない。今日から、自分たちの生活と労働条件を守るために、自分たちの国の 資本主義に対抗して戦わなければならないのである。

労働者階級とブルジョア階級の間には、利害の一致はない。いわゆる「国の共通利益」は、国家資本主義の利益の擁護を偽装するイデオロギー的マントに過ぎない。

労働者が今日、自分たちのブルジョアジーを支持し、「国の制度」の競争力を高めるために生活や労働条件の面で犠牲を受け入れることは、支配階級の荷馬車に自分たちを縛り付 けることを意味し、それは明日、自分たちを抑圧する社会的特権と政治的支配を守るために血を流すように導くだろう。

救いの道は、世界の舞台で自国のブルジョアジーが優勢になることではなく、資本主義に反対する労働者階級の国際的な団結にある。

この社会的戦争には、プロレタリア闘争の武器が必要であり、真の階級的労働組合を再建し、国際共産党の旗のもとに闘う必要があるのだ。

 

 

 

 


資本主義に戦争はつきもの
国家軍隊と「民衆の抵抗」は、 労働者階級と対立している。

– 戦争は資本主義の必然的な経済的必要性である。制御不能な力がすべての国家に誰も欲しがらず、誰も必要としない商品の不釣り合いな過剰生産によって引き起こされる全般的な危機を乗り切るために侵略政策をとらせる。

– したがって、戦争は一部の指導者の悪意や愚行から生まれたものではない。ウクライナ戦争は、自由民主主義体制と全体主義との衝突ではなく、帝国主義大国間の衝突である。

– 戦争は、国家間ではなく、帝国間の戦線、国家間の同盟の間で行われるものです。それは、人々の自由を確保するためではなく、専制と抑圧を強化するためのものである。自由は、労働者階級を戦争の炉に投げ入れるための口実に過ぎない。

– ウクライナの民族主義は西洋帝国主義の仮面であり、ウクライナにおけるロシア人少数民族の擁護がロシア帝国主義の正当化に役立つのと同じである。

– これは代理戦争である。ロシアの資本家は、自分たちのビジネスと、勃発しつつある一般的な紛争のためのスペースを取り戻したいと考えている。西側の資本家は、東側での拡大のために、ウクライナ軍と「レジスタンス」を武装させて戦っているのである。

– ロシア軍、ウクライナ軍、「パルチザン」が、対立するが同盟関係にある二つのブルジョアジーの人質となったウクライナの労働者を包囲しているのだ。党派主義」はその逆で、階級闘争の否定である。

– 一方、ロシアのブルジョア警察は、戦争に反対する人々を逮捕し、弾圧しています。

– それは、今日ウクライナとロシアの、そして全世界の労働者階級にたいする反動的な戦争である。直接的な意味でも、一般的な歴史的な意味でも。

– 戦争は資本主義を世界的に維持するためのものである。それは、目に見えないが常に存在する妖怪として、その怪物のような苦悩の段階にある資本主義の内部で成熟し、圧迫している共産主義に対抗するものである。なぜなら、誰からも否定されている共産主義は、資本の独裁が倒されれば、すでに誕生する準備が整っているからです。 労働者階級には、守るべき祖国がない。ただ、彼らを束縛することを第一の目的とする主人のあらゆる国家に対して、自らを守り主張する必要があるのだ。

– ウクライナの労働者にとって、ロシアの労働者にとってと同様に、ウクライナやロシアの資本家に搾取されても、ウクライナやロシアの支配者に撃たれても、何も変わることはない。

– 同様に、ロシア、アメリカ、ヨーロッパのプロレタリアなどにとっても、主人が敵対する帝国主義圏に勝利したり粉砕されたりしても、彼らの悲惨な状態は何も変わらないのです。

– ブルジョア平和主義は、戦争の現実に直面し、ブルジョア・ウクライナ国家の旗を掲げるために虹の旗を、「自由のための」戦争を賞賛するために平和という言葉を従順に隠しているのです。

– 共産主義者は、ブルジョアジーの戦争に、兵士と若いプロレタリアとの友愛をもって反対する。そして、労働組合のレベル、ストライキのレベル、国際共産党のレベルで生まれ変わった労働者の国際的連帯の中で、社会階級の一般的闘争に反対するのである。

– プロレタリアの反軍国主義は、ただ一つの合言葉を持つことができる:
    戦争に戦争
    平和と戦争におけるボスと国家に対する階級闘争、
    共産主義まで。

 

 

 

 


سرمایہ داری خود جنگ ہے
جنگ کو روکنے کے لیے محنت کش طبقے کو سرمایہ داری کو گرانا ہوگا۔

یہ ہونا ہی تھا، سرمایہ داریوں کے درمیان، دنیا کو بانٹنے والی ریاستوں کے درمیان تصادم ناگزیر ہے۔ یوکرین صرف شروعات ہے: تصادم عالمی ہے، سامراجی ریاستوں کے درمیان، نہ کہ "جمہوریتوں" اور "آمرانہ حکومتوں" کے درمیان جیسا کہ وہ اسے پیش کرنا چاہتے ہیں۔ امریکہ سے لے کر چین تک روس تک، برطانیہ، جاپان، جرمنی، فرانس اور اٹلی تک، وہ تمام دنیا کے علاقوں اور اثر و رسوخ کو تقسیم کرنے کے لیے اپنے آپ کو مسلح کر رہے ہیں۔ ریاستوں کے درمیان تعلقات طاقت پر مبنی ہیں نہ کہ تجریدی بین الاقوامی قانون پر۔

پہلے جارح ہونے والے اور حملہ آور میں فرق کرنا غلط ہے، یہ محاذ کے دونوں طرف سامراجی جنگ کو جواز فراہم کرنے کا ایک نظریاتی ہتھیار ہے۔

تمام قومی سرمایہ داری ایک ہی وقت میں جارح اور حملہ کھانے والے ہیں۔

ان سب کو سرمایہ دارانہ معیشت کے عالمی بحران سے خطرہ ہے، جو کہ وبائی امراض کی وجہ سے اشیا اور سرمائے کی بے تحاشہ پیداوار کی وجہ سے ناقابل برداشت طور پر آگے بڑھ رہا ہے۔ وہ زندہ رہنے کے لیے، گرتے ہوئے منافع کو بانٹنے کے لیے ایک دوسرے کے گلے پڑے ہیں۔

اور اس لیے کہ سرمایہ داری اس چیز سے خطرہ محسوس کرتی ہے جو اس نے اپنی ترقی میں خود پیدا کی ہے: کمیونزم۔ کمیونزم وہ سایہ ہے جو خود جدید دنیا کے اندر پختہ ہو رہا ہے، زندگی کے ہر پہلو پر مادی طور پر پھیل رہا ہے۔ سرمایہ داری نے اپنے قبر کھودنے والے بین الاقوامی پرولتاریہ کو تشکیل دیا اور بڑھایا ہے، جس کا مقدر ان بدبختی کے حالات میں بغاوت کرنا ہے جس میں بحران اسے لے جا رہا ہے۔

جو چیز سرمایہ داری کو جنگ کی طرف لے جاتی ہے وہ کوئی خاص سیاسی نظریہ یا ثقافت یا قومی روایت نہیں ہے: یہ صرف وہ جھوٹ ہیں جن کی مدد سے بورژوا حکومتیں تنازعات کو جواز فراہم کرنے اور سرمایہ داری کو اپنی بدنامی سے نجات دلانے کی کوشش کرتی ہیں۔

روس، جو اکتوبر میں کمیونسٹ تھا، سٹالنسٹ ردِ انقلاب(انقلاب کے مخالف) اور بالشویک پرانے گارڈ کی شکست کے بعد، دوسروں کے درمیان دوبارہ سرمایہ دارانہ ریاست بن گیا ہے۔

جو چیز سامراجی جنگ کو بھڑکاتی ہے وہ بڑے سرمائے کے بے پناہ معاشی مفادات ہیں۔ ان مفادات کے لیے ہر روز اربوں پرولتاریوں کا استحصال کیا جاتا ہے، نوکریوں سے نکالا جاتا ہے اور بھوکا مارا جاتا ہے، انہیں ایسے حالات میں کام کرنے پر مجبور کیا جاتا ہے جو حادثے یا بیماری سے ان کی موت کا سبب بنتے ہیں۔ اخراجات بچانے اور زیادہ منافع کمانے کے لیے بورژوازی ماحولیاتی، صنعتی، انفراسٹرکچر اور صحت کی تباہ کاریوں کا باعث بنتی ہے جس سے ہزاروں متاثرین ہوتے ہیں۔

سامراجی جنگ صرف بورژوازیوں کے درمیان عالمی منڈی کو بانٹنے کی لڑائی نہیں ہے: یہ تمام بورژوازیوں کی جنگ ہے جو دنیا کے تمام محنت کشوں کے خلاف متحد ہیں تاکہ انہیں تقسیم، محکوم اور دہشت زدہ رکھا جائے۔ سرمایہ داری کے پاس اپنے معاشی بحران کا واحد حل یہ ہے کہ وہ زندگی کے ہی خلاف ہو: نہ صرف اضافی سامان بلکہ خود زندہ رہنے والوں کو تباہ کرنے کے لیے، اجناس مزدور قوت، محنت کشوں کی، جن کی تعداد لاکھوں میں ہے۔

یوکرین میں داخل ہونے سے چند ہفتے پہلے، روسی فوجیوں کو قازقستان بھیجا گیا تاکہ وہ مقامی بورژوا حکومت کی مدد کریں تاکہ گیس کی قیمتوں میں اضافے پر شروع ہونے والی پرولتاری بغاوت کو خون میں نہلایا جا سکے۔ ایک ایسا جبر جس نے دنیا کی تمام بورژوازی کی متفقہ رضامندی حاصل کی، جھوٹے کمیونسٹ چینیوں سے، مطلق العنان ترک، مغربی جمہوریتوں تک۔

سرمائے کے تمام مفادات اور اس کی بقا ریاست اور فوجی آلات میں مرکوز ہے۔ ان کا تحفظ ناگزیر طور پر انہیں جنگ کی طرف لے جاتا ہے۔

اگر محنت کش طبقہ پہلے سرمایہ داری کا تختہ الٹنے میں کامیاب نہیں ہوتا ہے تو ایک وسیع اور تباہ کن تصادم دنیا کو ایک میدان جنگ بنا دے گا جس میں محنت کشوں کو صرف اپنی اپنی بورژوازی کے مفادات اور انکی سیاسی طاقت کے تحفظ کے لیے خون بہانے کے لیے بلایا جائے گا۔

مشرقی یورپ ان محاذوں میں سے صرف ایک محاذ ہے جس پر سامراج کا ٹکراؤ ہوتا ہے: جنگ کی وہی جھلکیاں بحر الکاہل سے، تائیوان اور چین کے ارد گرد اٹھ رہی ہیں، جو امریکی سامراج کا پہلا تزویراتی مخالف ہے۔

یوکرائن میں جنگ، یوگوسلاویہ میں پچھلی جنگ کی طرح، ایک بار پھر پرامن یورپ کے وہم کو دور کرتی ہے اور اس بات کی تصدیق کرتی ہے کہ انقلابی مارکسزم نے ہمیشہ کس چیز کی مذمت کی ہے: جب تک سرمایہ داری موجود ہے وہاں امن نہیں ہو سکتا؛ قومی سرمایہ داری کے درمیان کوئی پرامن بقائے باہمی نہیں ہو سکتا۔

یوکرین میں جنگ صرف پوٹن کی جارحانہ پالیسی کی وجہ سے نہیں ہے، جیسا کہ لوگ سطحی طور پر یقین کرنا چاہتے ہیں: یہ بورژوا حکومت کی وجہ سے ہے، جو روسی اور دنیا بھر میں ہے۔ یہ سرمایہ داری کی وجہ سے ہے، تمام جنگ کے ساتھ حاملہ۔

اسے روکنے کے لیے، مزدوروں کو قوم پرست، کھلم کھلا بورژوا پارٹیوں، یا موقع پرست مزدور پارٹیوں کے اشارے پر عمل نہیں کرنا چاہیے، جو انہیں ہمیشہ "انتخاب" کرنے کا کہتے ہیں، اور "کم جنگجو"، "کم پرولتاریہ مخالف"، "زیادہ جمہوری" محاذ کا ساتھ دیتے ہیں۔ محنت کشوں کو سرحدوں سے بالا تر ہو کر تمام سامراجی محاذوں کے خلاف اور سب سے پہلے اپنی بورژوازی کے خلاف متحد ہونا چاہیے۔ پہلا کمیونسٹ نعرہ،1848 سے- تمام ممالک کے پرولتاریہ متحد ہو جائیں! - آج مکمل طور پر درست اور موجودہ ہے۔

اس جنگ میں کمیونسٹوں کا مشن وہی ہے جو پہلی جنگ عظیم کے خلاف لینن اور بائیں بازو کے کمیونسٹوں کا تھا: سامراجی جنگ کو انقلاب میں بدلنا۔

آج سے محنت کشوں کو اپنا رجحان اور رویہ اپنی بورژوازی سے الگ کرنا ہوگا، آج سے انہیں اپنے رہن سہن اور کام کے حالات کے دفاع میں، اپنی قومی سرمایہ داری کے خلاف لڑنا ہوگا۔

محنت کش طبقے اور بورژوا طبقے کے درمیان مفادات کی کوئی یکسانیت نہیں ہے۔ نام نہاد "ملک کی مشترکہ بھلائی" صرف ایک نظریاتی لبادہ ہے جو قومی سرمایہ داری کے مفادات کے دفاع کو چھپاتا ہے۔

آج محنت کشوں کے لیے اپنی بورژوازی کی حمایت کرنا ، ’’قومی نظام‘‘ کو مزید مسابقتی بنانے کے لیے زندگی اور کام کے حالات کے حوالے سے قربانیاں قبول کرنے کا مطلب ہے خود کو حکمران طبقے کی ویگن کے ساتھ باندھنا، جو کل ان کا خون بہائے گا۔ سماجی استحقاق اور سیاسی تسلط کا دفاع جو ان پر ظلم کرتا ہے۔

نجات کا راستہ عالمی میدان میں ان کی اپنی بورژوازی کے پھیلاؤ میں نہیں ہے بلکہ سرمایہ داری کے خلاف محنت کش طبقے کے بین الاقوامی اتحاد میں ہے۔

اس سماجی جنگ کے لیے ہمیں پرولتاریہ جدوجہد کے ہتھیاروں کی ضرورت ہے، ہمیں حقیقی طبقاتی ٹریڈ یونینوں کو دوبارہ بنانے کی ضرورت ہے، اور بین الاقوامی کمیونسٹ پارٹی کے جھنڈے تلے لڑنے کی ضرورت ہے۔

 

 

 

 


سرمایہ داری کو جنگ کی ضرورت ہے۔
سرکاری فوجوں اور "عوامی مزاحمت" کو محنت کش طبقے کے خلاف استعمال کیا جا رہا ہے۔

-جنگ سرمایہ داری کی ناگزیر معاشی ضرورت ہے۔غیر قابو پانے والی قوتیں تمام ریاستوں کو اپنے عمومی بحران سے بچنے کے لیے جارحیت کی پالیسی پر مجبور کرتی ہیں، یہ اشیا کی طلب سے زیادہ پیداوار کا نتیجہ ہے، جو نہ کوئی چاہتا ہے اور نہ کسی کو ضرورت ہے۔

-لہٰذا، جنگ بعض لیڈروں کی بد اعمالی یا پاگل پن کی پیداوار نہیں ہے۔ یہاں تک کہ یوکرین میں لبرل جمہوری نظاموں اور ہمہ گیریت کے درمیان تصادم نہیں بلکہ سامراجی طاقتوں کے درمیان ہے۔

- یہ جنگ سامراجی محاذوں کے درمیان ہے، ریاستوں کے اتحادوں کے درمیان، قوموں کے درمیان نہیں۔ یہ لوگوں کی آزادی کی ضمانت نہیں بلکہ مزید ظلم اور جبر کے لیے ہے۔ آزادی محنت کش طبقے کو جنگ کی بھٹی میں جھونکنے کا صرف ایک بہانہ ہے۔

- یوکرائنی قوم پرستی مغربی سامراج کے لیے اصلیت کو چھپانے کا ایک طریقہ ہے، جس طرح یوکرین میں روسی اقلیتوں کا دفاع روسی کو جواز فراہم کرتا ہے۔

- یہ پراکسی کی جنگ ہے: روس کے سرمایہ دار اپنی مصنوعات کی منڈیوں کو بحال کرنے کا ارادہ رکھتے ہیں اور مغرب کے سرمایہ دار یوکرین کی فوج اور "مزاحمت" کو مسلح کر رہے ہیں تاکہ وہ مشرق میں اپنی توسیع کے لیے لڑیں۔

- روسی فوج، یوکرین کی فوج اور " پارٹیزن "، یوکرین کے مزدوروں کا محاصرہ کر رہے ہیں۔ اس طرح محنت کش دو حریف بورژوازیوں کے ہاتھوں یرغمال بنے ہوئے ہیں، جو اس میں شریک ہیں۔ "پارٹیزن" مخالف کے لیے لڑتا ہے، طبقاتی جدوجہد کی نفی۔

- اسی دوران، روس میں بورژوا پولیس جنگ کی مخالفت کرنے والوں کو گرفتار کرتی اور دباتی ہے۔

- یہ ایک رجعتی جنگ کا حصہ ہے، جو محنت کش طبقے کے خلاف ہے۔ آج وہ جنگ یوکرین اور روس میں ہے، لیکن یہ ہمیشہ پوری دنیا کی ہے، فوری اور عمومی تاریخی لحاظ سے۔

- جنگ عالمی سطح پر سرمایہ داری کے تحفظ کے لیے ہے۔ یہ کمیونزم کے خلاف ہے، جو ہمیشہ ایک پوشیدہ لیکن ہمیشہ موجود سایہ ہے۔ ایک ایسا کرنٹ جو پختہ ہو رہا ہے اور سرمایہ داری کے خوفناک مرحلے میں اس کے اندر سے دبا رہا ہے۔ کیونکہ کمیونزم، جسے سب نے مسترد کر دیا، پہلے ہی پیدا ہونے کے لیے تیار ہے، ایک بار جب سرمائے کے راج کو کچل دیا جائے گا ۔

-محنت کش طبقے کے پاس دفاع کے لیے کوئی وطن نہیں ہے۔ اسے اپنے سرداروں کی تمام ریاستوں کے خلاف صرف اپنا دفاع اور اثبات کرنا ہے، جن کا پہلا کام اسے مغلوب رکھنا ہے۔

- یوکرین کے محنت کشوں کے ساتھ ساتھ روس کے مزدوروں کے لیے، یوکرین یا روسی سرمایہ داروں کی طرف سے استحصال یا یوکرین یا روسی حکمرانوں کی طرف سے ٹیکس لگانے سے کچھ نہیں بدلے گا۔

- یکساں طور پر روسی، امریکی، یورپی پرولتاریوں کے لیے ان کی دگرگوں حالت میں کوئی تبدیلی نہیں آئے گی چاہے ان کے آقا غالب ہوں یا حریف سامراجی بلاک کے زیر تسلط۔

- - بورژوا امن پسندی، جنگ کی حقیقت کا سامنا کرتے ہوئے، بورژوا یوکرائنی ریاست کے نیلے اور پیلے رنگ کو لینے کے لیے فرمانبرداری کے ساتھ امن کا جھنڈا چھپاتا ہے۔ لفظ امن کو "آزادی کے لیے" جنگ کی تعریف میں بدلنا۔

- کمیونسٹ تمام بورژوا جنگوں کی مخالفت کا مطالبہ کرتے ہیں، فوجیوں، نوجوان پرولتاریوں کے درمیان بھائی چارے کی حوصلہ افزائی کرتے ہوئے، جو بغاوتوں اور بغاوتوں سے جنگ کو اندر سے ختم کر سکتے ہیں۔ کمیونسٹ بھی عمومی سماجی طبقاتی جدوجہد کے ذریعے جنگ کی مخالفت کرتے ہیں، ٹریڈ یونینوں، ہڑتالوں کی سطح پر بین الاقوامی کارکنوں کی یکجہتی کے دوبارہ جنم کی حوصلہ افزائی کرتے ہیں اور کمیونسٹ پارٹی کی تعمیر، جو واحد تنظیم ہے جو طبقے کو سرمایہ داری سے اس کی آخری آزادی کے لیے رہنمائی کر سکتی ہے۔

- پرولتاریہ کے نعرے درج ذیل ہیں، جنگ کی مخالفت کے لیے، جنہیں پھیلایا جانا چاہیے:
     جنگ پر جنگ
     طبقاتی جدوجہد
     آقاؤں اور ریاستوں کے خلاف
     امن اور جنگ میں
     کمیونزم کی طرف آگے  


 

 

 

 


Kapitalismus ist Krieg
Um ihn zu stoppen, muss die Arbeiterklasse den Kapitalismus stürzen

Es musste geschehen. Der Zusammenstoß zwischen den Kapitalismen, zwischen den Staaten, die sich die Welt teilen, ist unvermeidlich. Die Ukraine ist nur der Anfang: Der Kampf ist global, zwischen imperialistischen Staaten, nicht zwischen „Demokratien“ und „autoritären Regimen“, wie sie es darstellen wollen. Von den Vereinigten Staaten über China und Russland bis hin zu Großbritannien, Japan, Deutschland, Frankreich und Italien rüsten sie alle bis an die Zähne auf, um Gebiete und Einflusssphären in der ganzen Welt aufzuteilen. Die Beziehungen zwischen Staaten beruhen auf Gewalt und nicht auf abstraktem Völkerrecht.

Die Unterscheidung zwischen Angreifer und Angegriffene ist falsch, sie ist ein ideologisches Mittel, um imperialistische Kriege auf beiden Seiten der Front zu rechtfertigen.

Alle nationalen Kapitalismen sind sowohl Angreifer und Angegriffene.

Sie alle sind von der globalen Krise der kapitalistischen Wirtschaft bedroht, die aufgrund der enormen Überproduktion von Gütern und Kapital unaufhaltsam voranschreitet und durch die Pandemie noch verschärft wird. Sie gehen sich gegenseitig an die Gurgel, um zu überleben, um die sinkenden Gewinne zu teilen.

Und weil sich der Kapitalismus durch das bedroht fühlt, was er in seiner Entwicklung selbst hervorgebracht hat: den Kommunismus. Der Kommunismus ist das Gespenst, das in der modernen Welt heranreift, das materiell und eindringlich jeden Aspekt des Lebens beherrscht. Der Kapitalismus hat seinen Totengräber, das internationale Proletariat, geformt und vergrößert, das dazu bestimmt ist, sich unter den Bedingungen des Elends, in das die Krise es führt, aufzulehnen.

Was den Kapitalismus zum Krieg treibt, ist keine bestimmte politische Ideologie oder Kultur oder nationale Tradition: Dies sind nur die Lügen, mit denen die bürgerlichen Regime versuchen, Konflikte zu rechtfertigen und den Kapitalismus von seinen Schandtaten freizusprechen.

Russland, das im Oktober 1917 kommunistisch war, ist seit der stalinistischen Konterrevolution und der Niederlage der alten bolschewistischen Garde wieder zu einem kapitalistischen Staat unter anderen geworden.

Der imperialistische Krieg wird durch die immensen wirtschaftlichen Interessen des Großkapitals ausgelöst. Für diese Interessen werden täglich Milliarden von Proletariern ausgebeutet, entlassen und ausgehungert, müssen unter Bedingungen arbeiten, die sie durch Unfälle oder Krankheiten sterben lassen. Um Kosten zu sparen und mehr Profit zu machen, verursacht die Bourgeoisie Umwelt-, Industrie-, Infrastruktur- und Gesundheitskatastrophen, die Tausende von Opfern fordern.

Der imperialistische Krieg ist nicht nur ein Konflikt zwischen Bourgeoisien, um den Weltmarkt aufzuteilen: Es ist ein Krieg aller Bourgeoisien, die sich gegen die Arbeiter der Welt verbünden, um sie geteilt, unterjocht und in Angst und Schrecken zu halten. Die einzige Lösung, die der Kapitalismus für seine Wirtschaftskrise hat, besteht darin, sich gegen das Leben zu stellen: neben den überschüssigen Waren auch die Lebewesen selbst zu vernichten, die Arbeitskraft, die Arbeiter, zu Millionen.

Wenige Wochen vor dem Einmarsch in die Ukraine wurden russische Soldaten nach Kasachstan entsandt, um dem dortigen bürgerlichen Regime bei der Niederschlagung des proletarischen Aufstands zu helfen, der wegen der steigenden Gaspreise ausgebrochen war - eine Unterdrückung, die die einhellige Zustimmung aller Bourgeoisien der Welt fand, von der falsch kommunistischen chinesischen über die autokratische türkische bis hin zu den westlichen Demokratien.

Alle Interessen des Kapitals und sein Überleben konzentrieren sich auf den staatlichen und militärischen Apparat. Ihr Schutz führt sie unweigerlich in den Krieg.

Wenn es der Arbeiterklasse nicht zuerst gelingt, den Kapitalismus zu stürzen, wird ein gewaltiger und verheerender Konflikt die Welt in ein Schlachtfeld verwandeln, auf dem die Arbeiter aufgefordert werden, Blut zu vergießen, nur um die Interessen ihrer jeweiligen Bourgeoisie und den Erhalt ihrer politischen Macht zu sichern.

Osteuropa ist nur eine der Fronten, an denen die Imperialismen aufeinanderprallen: Die gleichen Kriegsfronten zeichnen sich im Pazifik ab, rund um Taiwan und China, dem ersten strategischen Gegner des US-Imperialismus.

Der Krieg in der Ukraine, wie zuvor der in Jugoslawien, zerstreut einmal mehr die Illusion eines friedlichen Europas und bestätigt, was der revolutionäre Marxismus immer angeprangert hat: Es kann keinen Frieden geben, solange der Kapitalismus existiert; es kann keine friedliche Koexistenz zwischen nationalen Kapitalismen geben.

Der Krieg in der Ukraine ist also nicht nur durch Putins aggressive Politik verursacht, wie man vordergründig glauben möchte: Er ist durch das bürgerliche Regime verursacht, das russisch und weltweit ist. Er wird durch den Kapitalismus hervorgerufen, der allesamt mit Krieg verbunden sind.

Um sie zu stoppen, dürfen die Arbeiter weder den Hinweisen der nationalistischen, offen bürgerlichen Parteien noch der opportunistischen Arbeiterparteien folgen, die ihnen immer sagen, sie sollen „wählen“ und sich auf die Seite der „weniger kriegstreiberischen“, „weniger antiproletarischen“, „demokratischeren“ Front der anderen schlagen. Die Arbeitnehmer müssen sich grenzüberschreitend gegen alle imperialistischen Fronten und vor allem gegen ihre eigene Bourgeoisie vereinigen. Die erste kommunistische Losung von 1848 – Proletarier aller Länder vereinigt euch! – ist auch heute noch gültig und relevant.

Die Aufgabe der Kommunisten in diesem Krieg ist die gleiche wie die Aufgabe Lenins und der linken Kommunisten im Ersten Weltkrieg: den imperialistischen Krieg in eine Revolution zu verwandeln.

Die Arbeiter von heute müssen sich in ihrer Orientierung und Haltung von der ihrer eigenen Bourgeoisie trennen, sie müssen von heute an für die Verteidigung ihrer Lebens- und Arbeitsbedingungen, gegen ihren eigenen nationalen Kapitalismus kämpfen.

Es gibt keine Gemeinsamkeiten zwischen den Interessen der Arbeiterklasse und der Bourgeoisie. Das so genannte „Gemeinwohl des Landes“ ist nur ein ideologischer Deckmantel, hinter dem sich die Verteidigung der Interessen des nationalen Kapitalismus verbirgt.

Wenn die Arbeiter heute ihre eigene Bourgeoisie unterstützen, indem sie Opfer bei den Lebens- und Arbeitsbedingungen in Kauf nehmen, um das „Wirtschaftssystem“ wettbewerbsfähiger zu machen, dann binden sie sich an den Zug der herrschenden Klasse, der sie morgen dazu bringen wird, Blut zu vergießen, um die sozialen Privilegien und die politische Herrschaft zu verteidigen, die sie unterdrücken.

Der Weg zur Rettung liegt nicht in der Vorherrschaft der eigenen Bourgeoisie in der Weltarena, sondern in der internationalen Einheit der Arbeiterklasse gegen den Kapitalismus.

Für diesen sozialen Krieg brauchen wir die Kampfwaffen des Proletariats, wir müssen echte Klassenverbände und das Militär in der Internationalen Kommunistischen Partei wieder aufbauen.

 

 

 


Kapitalismus braucht Krieg
Regierungsarmeen und der “Volkswiderstand“ werden gegen die Arbeiterklasse eingesetzt

- Krieg ist eine unvermeidbare wirtschaftliche Notwendigkeit des Kapitalismus. Unkontrollierbare Kräfte zwingen alle Staaten zu einer Aggressionspolitik, um ihre allgemeine Krise zu überstehen, die durch die immense Überproduktion von Gütern verursacht wird, die niemand will und niemand braucht.

- Daher sind Kriege nicht das Produkt der Bosheit oder des Wahnsinns einiger Führer. Nicht einmal der in der Ukraine ist ein Zusammenprall von liberal-demokratischen Systeme und Totalitarismus, sondern zwischen imperialistischen Mächten.

- Der Krieg findet zwischen imperialen Fronten statt, zwischen Bündnissen von Staaten, nicht zwischen Nationen. Es geht nicht darum, Völkern Freiheit zu garantieren, sondern für mehr Gewaltherrschaft und Unterdrückung. Freiheit ist nur ein Scheingrund, um die Arbeiterklasse in den Ofen des Krieges zu werfen.

- Der ukrainische Nationalismus ist eine Maske für den westlichen Imperialismus, genauso wie die Verteidigung russischer Minderheiten in der Ukraine dazu dient, die russische zu rechtfertigen.

- Es ist ein Stellvertreterkrieg: Die Kapitalisten Russlands wollen Märkte für ihre Produkte erobern, und die Kapitalisten des Westens bewaffnen die ukrainische Armee und den ”Widerstand“, um für ihre Expansion nach Osten zu kämpfen.

- Die russische Armee, die ukrainische Armee und die "Anhänger" belagern die ukrainischen Arbeiter. Auf diese Weise werden die Arbeiter von den beiden rivalisierenden Bourgeoisien, die sich darin verbündet haben, als Geiseln gehalten. Die ”Anhänger“ kämpfen für das Gegenteil, die Negation des Klassenkampfes.

- Währenddessen verhaftet und unterdrückt die bürgerliche Polizei in Russland diejenigen, die sich dem Krieg widersetzen.

- Dies ist Teil eines reaktionären Krieges, einer, der sich gegen die Arbeiterklasse richtet. Heute findet dieser Krieg in der Ukraine und in Russland statt, sondern ist immer von der ganzen Welt, sowohl im unmittelbaren als auch im allgemeinen historischen Sinn.

- Der Krieg dient der weltweiten Erhaltung des Kapitalismus. Er ist gegen den Kommunismus, der immer ein unsichtbares, aber allgegenwärtiges Gespenst ist. Eine Strömung, die heranreift und aus dem Inneren des Kapitalismus in seiner monströsen Phase herausdrängt. Denn der von allen geleugnete Kommunismus ist bereits bereit, geboren zu werden, sobald die Diktatur des Kapitals gestürzt ist.

- Die Arbeiterklasse hat kein Heimatland zu verteidigen. Sie hat nur sich selbst zu verteidigen und zu versichern gegen alle Staaten ihrer Herren, deren erste Funktion es ist, sie zu unterwerfen.

- Für die Arbeiter der Ukraine und Russlands wird sich nichts daran ändern, von ukrainischen oder russischen Kapitalisten ausgebeutet oder von ukrainischen oder russischen Herrschern besteuert zu werden.

- Auch für die russischen, amerikanischen und europäischen Proletarier würde sich an ihrer miserablen Lage nichts ändern, ob ihre Herren siegen oder vom rivalisierenden imperialistischen Block überwältigt werden.

- Der bürgerliche Pazifismus verbirgt angesichts der Realität des Krieges gehorsam die Flagge des Friedens, um das Blau und Gelb des bürgerlichen ukrainischen Staates zu übernehmen. Das Wort Frieden verwandelt sich in Lob für einen Krieg ”für die Freiheit“.

- Die Kommunisten rufen zur Opposition gegen alle bürgerlichen Kriege auf, indem sie die Verbrüderung unter den Soldaten und jungen Proletariern fördern, die durch Revolten und Meutereien den Krieg von innen beenden können. Kommunisten widersetzen sich dem Krieg auch durch allgemeine soziale Klassenkämpfe, die Förderung einer Wiedergeburt der internationalen Arbeitersolidarität auf der Ebene der Gewerkschaften, Streiks und den Aufbau der Kommunistischen Partei, die die einzige Organisation ist, die die Klasse zu ihrer endgültigen Befreiung vom Kapitalismus führen kann.

- Die folgenden Parolen des proletarischen Antimilitarismus sollten geteilt werden:
     KRIEG DEM KRIEG
     KLASSENKAMPF
     GEGEN HERREN UND STAATEN
     IN FRIEDEN UND KRIEG
     WEITER ZUM KOMMUNISMUS  


 

 

 

 


El capitalismo es la guerra
Para detenerlo, la clase obrera debe derrocar al capitalismo

Tenía que pasar, el choque entre capitalismos, entre los Estados que dividen el mundo, es inevitable. Ucrania es solo el comienzo: el choque es global, entre Estados imperialistas, no entre "democracias" y "regímenes autoritarios" como se pretende. Desde Estados Unidos hasta China, pasando por Rusia, pasando por Gran Bretaña, Japón, Alemania, Francia, Italia, todos están armados hasta los dientes para la división de territorios y esferas de influencia, en todo el mundo.

Las relaciones entre los Estados se basan en la fuerza y no en el derecho internacional abstracto.

Distinguir entre agresores y agredidos es falso, es una herramienta ideológica para justificar la guerra imperialista en ambos lados del frente. Todos los capitalismos nacionales son agresores y agredidos al mismo tiempo.

Todos ellos están amenazados por la crisis global de la economía capitalista -que avanza inexorablemente por la enorme sobreproducción de bienes y capitales, agravada por la pandemia-. Se muerden unos a otros para sobrevivir, para dividir las ganancias decrecientes.

Y porque el capitalismo se siente amenazado, por lo que él mismo ha producido en su desarrollo: el comunismo. El comunismo es el espectro que madura en las cosas mismas del mundo moderno, que incumber materialmente y urgen en todos los aspectos de la vida. El capitalismo ha formado y magnificado a su sepulturero, el proletariado internacional, destinado a rebelarse en las condiciones de miseria a las que la crisis lo conduce.

No es una ideología política particular o una cultura o tradición nacional lo que empuja a los capitalismos a la guerra: estas son solo las mentiras con las que los regímenes burgueses intentan justificar los conflictos y absolver al capitalismo de sus infamias.

Rusia, que en octubre era comunista, ha vuelto a ser un Estado capitalista entre otros desde la contrarrevolución estalinista y la derrota de la vieja guardia bolchevique.

Los inmensos intereses económicos de las grandes empresas están provocando la guerra imperialista. Todos los días por estos intereses miles de millones de proletarios son explotados, despedidos y reducidos a la inanición, obligados a trabajar en condiciones que provocan su muerte por accidente o enfermedad. Para ahorrar costos y obtener más ganancias, la burguesía provoca desastres ambientales, industriales, de infraestructura y de salud que causan miles de víctimas.

La guerra imperialista no es sólo un conflicto entre burgueses para dividir el mercado mundial: es una guerra de todas las burguesías unidas contra los trabajadores del mundo entero para mantenerlos divididos, sometidos, aterrorizados. La única solución que tiene el capitalismo a su crisis económica es oponerse a la vida: destruir, además de las mercancías sobrantes, a los mismos seres vivos, a la mercancía-fuerza de trabajo, a los trabajadores, por millones y millones.

Unas semanas antes de entrar en Ucrania, soldados rusos fueron enviados a Kazajstán para ayudar al régimen burgués local a sofocar con sangre la revuelta proletaria que estalló por la subida del precio del gas, represión que contó con el consentimiento unánime de todos los burgueses de el mundo, desde el chino falsamente comunista, hasta el autocrático turco, pasando por las democracias occidentales.

Todos los intereses del capital, y su propia supervivencia, se concentran en las máquinas estatales y militares. Su protección los lleva inexorablemente a la guerra.

Si la clase obrera no logra derrocar primero al capitalismo, un gran y devastador conflicto convertirá al mundo en un campo de batalla donde los trabajadores serán llamados a derramar sangre solo por los intereses de sus respectivas burguesías y por la preservación de su poder político.

Europa del Este es sólo uno de los frentes en los que chocan los imperialismos: los mismos destellos de guerra surgen del Pacífico, alrededor de Taiwán y China, el primer oponente estratégico del imperialismo estadounidense.

La guerra en Ucrania, como la anterior en Yugoslavia, vuelve a disipar la ilusión de una Europa de paz y confirma lo que siempre ha denunciado el marxismo revolucionario: no puede haber paz mientras exista el capitalismo; no puede haber coexistencia pacífica entre capitalismos nacionales. La guerra en Ucrania, por lo tanto, no solo es provocada por la política agresiva de Putin, como superficialmente lo quieren hace creer: es provocada por el régimen burgués, que es ruso y mundial. Es provocado por el capitalismo, todo preñado de guerra.

Para detenerlo, los trabajadores no deben seguir las indicaciones ni de los partidos nacionalistas, abiertamente burgueses, ni de los partidos obreros oportunistas, que siempre les dicen que "elijan", y que tomen partido por los "menos belicistas", "menos anti- frente "proletario", "más democrático" que el otro. Los trabajadores deben unirse, más allá de las fronteras, contra todos los frentes imperialistas y sobre todo contra su propia burguesía. La primera consigna comunista de 1848 - ¡Proletarios de todos los países, uníos! - es cada vez más vigente y actual.

La cosigna de los comunistas en la guerra es la misma que la de Lenin y los comunistas de izquierda frente a la Primera Guerra Mundial: transformar la guerra imperialista en revolución.

Desde hoy los trabajadores deben separar su orientación y actitud de las de su propia burguesía, desde hoy deben luchar en defensa de las condiciones de vida y de trabajo, contra su propio capitalismo nacional.

No hay una comunidad de intereses entre la clase obrera y la clase burguesa. El llamado “bien común de la patria” es sólo un manto ideológico que disfraza la defensa de los intereses del capitalismo nacional.

Para los trabajadores, apoyar hoy a su burguesía, aceptar sacrificios en sus condiciones de vida y de trabajo para hacer más competitivo el "sistema del país", significa subirse al carro de la clase dominante, que los llevará mañana a derramar sangre en defensa de los privilegios sociales y económicos de la clase política que los oprime.

El camino a la salvación no está en el predominio de la propia burguesía en la arena mundial, sino en la unidad internacional de la clase obrera contra el capitalismo.

Para esta guerra social necesitamos las armas de lucha del proletariado, es necesario reconstruir verdaderas sindicatos de clase y militar en el Partido Comunista Internacional.

 

 

 


La guerra es necesaria para el capitalismo
Ejércitos de los Estados y “Resistencia popular” contra la clase obrera

- La guerra es una necesidad económica inevitable del capitalismo. Fuerzas incontenibles obligan a todos los Estados a una política de agresión para sobrevivir a su crisis general, provocada por la inconmensurable sobreproducción de bienes, que nadie quiere ni necesita.

- La guerra, por lo tanto, no es producto de la maldad o la locura de algunos líderes. Ni siquiera aquella en Ucrania es un choque entre sistemas democrático-liberales y totalitarismos, sino entre potencias imperialistas.

-La guerra es entre frentes imperiales, entre alianzas de Estados, no entre naciones. No es para garantizar la libertad de los pueblos sino para mayor tiranía y opresión. La libertad es solo un pretexto para arrojar a la clase obrera al horno de la guerra

- El nacionalismo ucraniano es la máscara del imperialismo occidental, así como la defensa de las minorías rusas de Ucrania sirve para justificar el nacionalismo ruso.

- Es una guerra de poder: los capitalistas de Rusia pretenden recuperar espacio para sus negocios y ante el conflicto general que se avecina, los capitalistas de Occidente arman al ejército ucraniano y a la "resistencia" para luchar por el fin de su Expansión a Oriente.

- El ejército ruso, el ejército ucraniano y los "partisanos" están sitiando a los trabajadores de Ucrania, rehenes de las dos burguesías rivales pero aliadas en esto. El "partisanismo" es lo contrario, la negación de la lucha de clases.

- Mientras tanto, la policía burguesa en Rusia arresta y reprime a los que se oponen a la guerra.

- Es una guerra reaccionaria, contra la clase obrera, hoy de Ucrania y Rusia, siempre del mundo entero. Tanto inmediatamente como en un sentido histórico general.

- La guerra es para la preservación global del capitalismo. Es contra el comunismo que, como espectro invisible pero siempre presente, madura y presiona desde dentro del capitalismo en su monstruosa fase agónica. Porque el comunismo, negado por todos, está listo para nacer una vez derrocada la dictadura del capital.

- La clase obrera no tiene patria que defender. Tiene que defenderse y afirmarse solo a sí misma, contra todos los Estados de sus amos, cuya función principal es mantenerlo sumiso.

- Para los trabajadores de Ucrania, como para los de Rusia, nada cambiará si son explotados por los capitalistas ucranianos o rusos o extorsionados por los gobernantes ucranianos o rusos.

- Igualmente para los proletarios rusos, americanos y europeos, nada cambiaría en su condición de miseria si sus amos prevalecen o son arrollados por el bloque imperialista rival.

- Ante la realidad de la guerra, el pacifismo burgués esconde obedientemente la bandera del arcoíris para enarbolar la del Estado burgués ucraniano, y la palabra Paz para ensalzar la Guerra “por la Libertad”.

- Los comunistas oponen a la guerra de los burgueses la confraternización entre los soldados, jóvenes proletarios, con la cual, y con su rebelión, ponen fin a la guerra desde dentro. Y se le opone la lucha social de clases en general, en una renacida solidaridad internacional de los trabajadores a nivel de los sindicatos, de las huelgas, de su partido comunista, que es el único que sabe y puede indicar el camino de la liberación definitiva del capitalismo.

- El antimilitarismo proletario sólo puede tener una consigna:
     GUERRA CONTRA LA GUERRA
     LUCHA DE CLASES
     CONTRA AMBOS ESTADOS
     EN PAZ Y EN GUERRA
     HASTA EL COMUNISMO  


 

 

 

 


Kapitalizm Savaştır
Savaşı Durdurmak İçin İşçi Sınıfı Kapitalizmi Devirmelidir

Olmak zorundaydı, zira kapitalizmler arasında, dünyayı paylaşan devletler arasında çatışma kaçınılmazdır. Ukrayna sadece bir başlangıç: Çatışma, sunmak istedikleri gibi "demokrasiler" ve "otoriter rejimler" arasında değil; küresel, emperyalist devletler arasında gerçekleşiyor. Amerika Birleşik Devletleri’nden Çin’e, Rusya’ya, Büyük Britanya’ya, Japonya’ya, Almanya’ya, Fransa’ya ve İtalya’ya kadar hepsi, dünyanın her yerindeki bölgeleri ve etki alanlarını büyütmek için dişlerine kadar silahlanıyorlar. Devletler arasındaki ilişkiler, soyut uluslararası hukuka değil, güce dayalıdır.

Saldırganlar ve savunmacılar arasındaki ayrım yapmak yanlıştır, bu ayrım cephenin her iki tarafında da emperyalist savaşı haklı çıkarmak için ideolojik bir araçtır.

Tüm ulusal kapitalizmler saldırgandır ve aynı zamanda saldırıya uğrar.

Hepsi, pandemi tarafından ağırlaştırılan muazzam aşırı mal ve sermaye üretimi nedeniyle amansız bir şekilde ilerleyen kapitalist ekonominin küresel krizinin tehdidi altındadır. Hayatta kalmak, azalan kârları paylaşmak için birbirlerinin boğazına yapışmak.

Ve kapitalizm, gelişiminde kendisinin ürettiği komünizm tarafından tehdit edildiğini hissettiği için de bunu yapıyor. Komünizm, modern dünyanın kendi içinde olgunlaşan ve yaşamın her alanında maddi olarak baş gösteren bir hayalettir. Kapitalizm, mezar kazıcısı olan uluslararası proletaryayı, krizin kendisini sürüklediği sefalet koşullarında başkaldırmaya mahkum etti ve büyüttü.

Kapitalizmi savaşa iten olgu, belirli bir siyasi ideoloji, kültür ya da ulusal gelenek değildir:

Bunlar, yalnızca burjuva rejimlerinin çatışmaları haklı çıkarmaya ve kapitalizmi alçaklıklarından arındırmaya çalıştığı yalanlardır.

Ekim’de komünist olan Rusya, Stalinist karşı- devrimden ve Bolşevik eski muhafızların yenilgisinden bu yana, yozlaşarak diğerleri arasında kapitalist bir devlet haline geldi.

Emperyalist savaşı kışkırtan, büyük sermayenin muazzam ekonomik çıkarlarıdır. Her gün bu çıkarlar için milyarlarca proleter sömürülmekte, işten çıkarılmakta ve aç bırakılmakta, kaza veya hastalık sonucu ölümlerine neden olacak koşullarda çalıştırılmaktadır. Burjuvazi, maliyetlerden tasarruf etmek ve daha fazla kâr elde etmek için binlerce canı alan çevre, sanayi, altyapı ve sağlık felaketlerine neden olur.

Emperyalist savaş, yalnızca dünya pazarını bölmek için burjuvaziler arasında bir çatışma değildir: tüm burjuvazilerin, dünyanın her yerindeki işçilere karşı, onları bölünmüş, boyun eğdirilmiş, dehşete düşmüş halde tutmak için birleşmiş bir savaşıdır.

Kapitalizmin ekonomik krizine yönelik tek çaresi hayata karşı çıkmaktır: sadece artı malları değil, aynı zamanda canlıların kendilerini, işgücü-metayı, milyonlarca işçiyi yok etmek.

Ukrayna’ya girmeden birkaç hafta önce, Rus askerleri, Sahte komünist Çin’den, otokratik Türkiye’ye ve Batı demokrasilerine, dünyadaki tüm burjuvazilerin oybirliğiyle artan gaz fiyatları nedeniyle patlak veren proleter ayaklanmayı kana boğmak ve yerel burjuva rejimine yardım etmek için Kazakistan’a gönderildi.

Sermayenin tüm çıkarları ve varlığını sürdürmesi, devlet ve askeri mekanizmada yoğunlaşmıştır. Bunları koruma çabası onları amansız bir şekilde savaşa götürür.

Eğer işçi sınıfı önce kapitalizmi devirmeyi başaramazsa, büyük ve yıkıcı bir çatışma dünyayı, işçilerin yalnızca kendi burjuvazilerinin çıkarları ve siyasi iktidarlarının korunması için kan dökmeye çağrılacağı bir savaş alanına çevirecektir.

Doğu Avrupa, emperyalizmlerin çatıştığı cephelerden sadece biri: Pasifik’ten, ABD emperyalizminin başlıca stratejik düşmanı olan Çin’e karşı Tayvan çevresinden aynı savaş parıltıları yükseliyor.

Ukrayna’daki savaş, Yugoslavya’daki bir önceki savaş gibi, bir kez daha barışçıl bir Avrupa yanılsamasını ortadan kaldırıyor ve devrimci Marksizmin her zaman kınadığı şeyi doğruluyor: Kapitalizm var olduğu sürece barış olamaz; ulusal kapitalizmler arasında barış içinde bir arada yaşama olamaz.

Bu nedenle Ukrayna’daki savaş, yüzeysel olarak inanmanızı istedikleri gibi, yalnızca Putin’in saldırgan politikasından kaynaklanmıyor: Rus ve dünya çapındaki burjuva rejiminden kaynaklanıyor. Hepsi savaşa gebe olan kapitalizm tarafından kışkırtılıyor.

Bunu durdurmak için işçiler, ne milliyetçi, açıktan burjuva partilerinin ne de onlara her zaman "daha az savaş çığırtkanlığı" yapan, "daha az karşıtlık"tan yana olan "daha demokratik" tarafı “seç" diyen oportünist işçi partilerinin iddialarına kanmamalıdır. İşçiler, sınırların ötesinde, tüm emperyalist cephelere ve her şeyden önce kendi burjuvazilerine karşı birleşmelidir. 1848’in ilk komünist parolası - Bütün ülkelerin proleterleri birleşin! - bugün hala geçerlidir.

Komünistlerin savaştaki parolası, Birinci Dünya Savaşı’na karşı Lenin’in ve sol-kanat komünistlerin parolasıdır: Emperyalist savaşı devrime çevirin!

Bugünün işçileri, yönelimlerini ve tutumlarını kendi burjuvazilerininkinden ayırmalı, bugünden itibaren kendi ulusal kapitalizmlerine karşı yaşam ve çalışma koşullarını savunmak için savaşmalıdır.

İşçi sınıfı ile burjuva sınıfı arasında çıkar ortaklığı yoktur. Sözde "ülkenin ortak yararı", ulusal kapitalizmin çıkarlarını savunmayı gizleyen ideolojik bir pelerindir.

İşçilerin bugün kendi burjuvazilerini desteklemeleri, "ülke sistemini" daha rekabetçi kılmak için yaşam ve çalışma koşulları açısından fedakarlıkları kabul etmeleri, kendilerini yarın onları kan dökmeye götürecek olan egemen sınıfın vagonuna bağlamak ve onları ezen toplumsal ayrıcalığı ve siyasi egemenliği savunmak demektir.

Kurtuluşun yolu, işçilerin kendi burjuvazisinin dünya arenasında egemen olmasında değil, işçi sınıfının kapitalizme karşı uluslararası birliğindedir.

Bu toplumsal savaş için proleter mücadelenin silahlarına, gerçek sınıf sendikalarını yeniden inşa etmeye ve Enternasyonal Komünist Partisi’nin bayrağı altında kavgaya girmeye ihtiyacımız var.

 

 

 


Kapitalizmin savaşa ihtiyacı var
Devlet orduları ve "halk direnişi" işçi sınıfına karşı kullanılıyor

 


 

 

 

 


Kapitalizam je rat
Da ga zaustavimo, radnička klasa mora srušiti kapitalizam

Morao se dogoditi. Sukob između kapitalizama, između država koje dijele svijet, je neizbježan. Ukrajina je samo početak: sukob je globalan, između imperijalističkih država, a ne između "demokracija" i "autoritarnih režima" kako ga predstavljaju. Od Sjedinjenih Država do Kine, do Rusije, do Velike Britanije, Japana, Njemačke, Francuske i Italije, svi se naoružavaju do zuba da podijele teritorije i sfere utjecaja svuda po svijetu. Odnosi između država utemeljeni su na sili a ne na apstraktnom međunarodnom pravu.

Razlika između napadača i napadnutog je laž, to je ideološko oruđe kojim obje strane opravdavaju imperijalistički rat.

Istovremeno, svi nacionalni kapitalizmi su napadači i napadnuti.

Svima njima prijeti svjetska kriza kapitalističke ekonomije, koja neumoljivo napreduje zbog ogromne prekomjerne proizvodnje dobara i kapitala, pogoršana pandemijom. Jedno drugom drže nož uz vrat kako bi preživjeli, i razdijelili padajuće profite.

I zato što se kapitalizam osjeća ugrožene onime što je u svojem razvoju izrodio: komunizmom. Komunizam je bauk koji izrasta u srži modernog svijeta, koji se na opipljiv i akutan način probija u svaki aspekt naših života. Kapitalizam je izrodio i osnažio svog grobara, međunarodni proletarijat, čija je sudbina pobuniti se pod uslovima jada u koje ga kriza vodi.

Što vodi kapitalizam u rat nije određena politička ideologija ili kultura ili narodna tradicija: to su samo laži kojima buržujski režimi pokušavaju opravdati svoje sukobe kako bi isprali ljagu s ozloglašenog imena kapitalizma.

Rusija, koja je bila komunistička u Oktobru, je od staljinističke kontrarevolucije i poraza stare Boljševičke garde, degenerirala u jednu kapitalističku državu među mnogima.

Što izaziva imperijalistički rat su golemi ekonomski interesi velikog kapitala. Svaki dan su za te interese milijarde proletera izrabljivani, prisiljeni da rade u uvjetima koji ih dovode do smrti nezgodama ili bolešću. Kako bi smanjili troškove i povećali profite, buržoazija izaziva ekološke, industrijske, infrastrukturne i zdravstvene katastrofe s tisućama žrtava.

Imperijalistički rat nije samo sukob između buržoazija kako bi podijelili svjetsko tržište: to je rat sve buržoazije ujedinjene protiv radnika čitavog svijeta kako bi ih držali razdvojenima, podložnima i prestravljenima. Jedino rješenje koje kapitalizam ima svojoj ekonomskoj krizi je uništiti život: uništiti ne samo višak dobara, nego i sama živa bića, robu radne snage, radnike, milijune njih.

Nekoliko tjedana prije ulaska u Ukrajinu, ruski su vojnici bili poslani u Kazakhstan da pomognu lokalni buržujski režim da uguši u krvi proleterski ustanak izazvan rastućim cijenama goriva, ta represija je dobila jednoglasno odobrenje čitave svjetske buržoazije, od lažno komunističke Kine i autokratske Turske do zapadnih demokracija.

Svi interesi kapitala, i njegovo puko preživljavanje, su koncentrirani u državnoj i vojnoj mašineriji. Njihova zaštita ih neizbježno vodi u rat.

Ako radnička klasa prije ne sruši kapitalizam, golem i razoran sukob će pretvoriti svijet u bojno polje na koje će radnici bit pozvani da liju krv za interese njihovih buržoazija i očuvanje buržujske političke moći.

Istočna je Europa samo jedna od fronta na kojima se imperijalizmi srazijevaju: navještenje rata se čuje sa Pacifika, oko Tajvana i Kine, glavnog strateškog suparnika Američkog imperijalizma.

Rat u Ukrajini, kao i onaj u Jugoslaviji, opet briše zabludu o mirnoj Europi i potvrđuje što je revolucionarni marksizam uvijek prokazivao: ne može biti mira sve dok kapitalizam postoji; miran suživot između nacionalnih kapitalizama je nemoguć.

Rat u Ukrajini stoga nije izazvan samo Putinovom agresivnom politikom, kao što žele da letimice povjerujete: izazvan je buržujskim režimom, koji je ruski i svjetski.

Izazvan je kapitalizmom, koji u svojoj utrobi nosi samo rat.

Kako bi ga zaustavili, radnici ne smiju pratiti riječ niti nacionalističkih, niti otvoreno buržujskih, niti oportunističkih radničkih stranaka, koje im uvijek govore da “odaberu”, i stave se na stranu “manje ratnohuškačkih”, “manje anti- proleterskih”, “demokratskijih” sila od drugih. Radnici se moraju ujediniti, preko granica, protiv svih imperijalističkih fronta i prije svega protiv vlastite buržoazije. Prva komunistička parola, iz 1848. - Proleteri svih zemalja, ujedinite se! - i dan danas je bitna i potpuno ispravna.

Parola komunista u ovome ratu je ista kao i Lenjinova i ona lijevih komunista protiv prvog svjetskog rata: pretvorimo imperijalistički rat u revoluciju.

Radnici od danas moraju odvojiti svoja opredjeljenja i stavove od onih njihove buržoazije, od danas moraju se boriti u obrani svojih životnih i radnih uvjeta, protiv njihova vlastita nacionala kapitalizma.

Ne postoje zajednički interesi koje dijele radnička i buržujska klasa. Takozvano “opće dobro zemlje” je samo ideološka maska koja skriva lice interesa nacionalnog kapitalizma.

Za radnike podupirati vlastitu buržoaziju danas, prihvaćati žrtve u smislu životnih i radnih uvjeta kako bi “državni sustav” bio konkurentniji, znači vezati se za kola vladajuće klase, koja će ih sutra odvući da proliju svoju krv u obrani društvenih privilegija i političke dominacije koje ih potlačuju.

Put spasenju ne leži u pobjedi vlastite buržoazije na svjetskom bojištu, nego u internacionalnom jedinstvu radničke klase protiv kapitalizma.

Za ovaj društveni rat trebamo oružja proleterske borbe, trebamo obnoviti prave klasne sindikate i boriti se pod barjakom Međunarodne Komunističke Partije.

 

 

 


Kapitalizmu je neophodan rat
Državne vojske i “narodni otpor“ zajedno protiv radničke klase

 


 

 

 

 


კაპიტალიზმი ომია
მის შესაჩერებლად, მშრომელთა კლასმა უნდა დაამხოს კაპიტალიზმი

ეს უნდა მომხდარიყო, შეჯახება კაპიტალიზმებსა და მსოფლიოს მოზიარე სახელმწიფოებს შორის გარდაუვალია. უკრაინა მხოლოდ დასაწყისია: დაპირსპირირება გლობალური, იმპერიალისტ სახელმწიფოებს და არა „დემოკრატიულ“ და „ავტორიტარულ რეჟიმებს“ შორის, ისე, როგორც ეს მათ სურთ რომ წარმოადგინონ. შეერთებული შტატებიდან, ჩინეთამდე, რუსეთამდე, დიდ ბრიტანეთამდე, იაპონიამდე, საფრანგეთამდე და იტალიემდე ყველა კბილებამდე იარაღდება რათა დაინაწილონ ტერიტორიები და გავლენის სფეროები მსოფლიოს გარშემო. სახელმწიფოთაშორისი ურთიერთობები დაფუძნებულია ძალაზე და არა აბსტრაქტულ საერთაშორისო სამართალზე.

განსხვავება აგრესორებსა და აგრესიის მსხვერპლებს შორის მოჩვენებითია, ეს იმპერიალისტური ომის ფრონტზე ორივე მხარის გასამართლებელი ბერკეტია.

ყველა ეროვნული კაპიტალიზმი თანადროულად არის აგრესორიც და აგრესიის მსხვერპლიც.

მათ ყველას, ემუქრებათ კაპიტალისტური ეკონომიკის პანდემიით გამწვავებული გლობალური კრიზისის საფრთხე, რომელიც შეუჩერებლად იზრდება საქონლისა და კაპიტალის უზარმაზარი ჭარბწარმოების გამო. ისინი ყელში უჭერენ ერთმანეთს რათა დაინაწილონ დაღმავალი მოგებები.

და იმიტომ, რომ კაპიტალიზმის საფრთხეს განიცდის იმისგან, რაც თვითონვე შექმნა, თავისი განვითარების პროცესში: კომუნიზმისგან. კომუნიზმი, არის ის საფრთხე რომელიც მწიფდება თვით თანამედროვე მსოფლიოს შიგნით და მატერიალურად ისახება ცხოვრების ყველა ასფექტზე. კაპიტალიზმმა ჩამოაყალიბა და გაზარდა თავისივე საფლავის მთხრელი, საერთაშორისო პროლეტარიატი, რომელიც წინასწარაა განსახზღვრული აუჯანყდეს ტანჯვა-წამების იმ პირობებს, რომლისკენაც მიუძღვება მათ კრიზისი.

ის რაც მიმართავს კაპიტალიზმს ომისკენ არაა კონკრეტული პოლიტიკური იდეოლოგია ან კულტურა ანდაც ეროვნული ტრადიცია: ეს ყველაფერი მხოლოდ ტყუილია, რომლითაც ბურჟუაზიული რეჟიმები ამართლებენ კონფლიქტებსა და წმენდენ კაპიტალიზმს მისსავე სისაძაგლეებისგან.

რუსეთი, რომელიც ოქტომბერში კომუნისტური გახლდათ, სტალინისტური კონტრ-რევოლუციის და ძველი ბოლშევიკური გვარდიის დამარცხების შემდეგ, სხვებს შორის კაპიტალისტურ სახელმწიფომდე დეგრადირდა. იმპერიალისტურ ომის მაპროვოცირებელი მსხვილი კაპიტალის უზომო ინტერესებია. ყოველ დღე ამ ინტერესებისთვის მილიარდობით პროლეტარი იჩაგრება, კარგავს სამსახურს და შიმშილობს, ხდება იძულებული იმუშაოს პირობებში, რომლებიც მის სიკვდილს უბედური შემთხვევით თუ ავადმყოფობით იწვევენ. დანახარჯის დასაზოგად და მეტი მოგების მისაღებად, ბურჟუაზია იწვევს ბუნებრივ, ინდუსტრიულ, ინფრასტრუქტურულ და ჯანდაცვით კატასტროფებს, რომლებიც ათასობით მსხვერპლს იწირავენ.

იმპერიალისტური ომი არ არის მხოლოდ ბურჟუაზიებს შორის კონფლიქტი, რათა დაიყონ მსოფლიო ბაზარი: ის ყველა ბურჟუაზიის გაერთიანებული ომია მშრომელთა წინააღმდეგ მსოფლიოს გარშემო, რათა შეინარჩუნონ ისინი დანაწევრებული, დამორჩილებული და დაშინებული. ერთადერთი გამოსავალი რომელიც  კაპიტალიზმს კრიზისიდან გააჩნია, სიცოცხლესთან ბრძოლაა: განადგურება არა მხოლოდ ჭარბი პროდუქტის, არამედ თვით ცოცხალი არსებების, სამუშაო ძალა-საქონლის, მილიონობით მუშის.

უკრაინაში შეჭრამდე რამდენიმე კვირით ადრე, რუსი ჯარისკაცები ყაზახეთში გაგზავნეს, რათა ადგილობრივ ბურჟუაზიულ რეჟიმს გაზის მზარდი ფასის გამო დაწყებული პროლეტარული აჯანყების სისხლში ჩახშობაში მიხმარებოდნენ რეპრესიაში  რომელმაც მსოფლიოს ყველა ბურჟუაზიისგან ერთხმად მიიღო თანხმობა, ყალბად კომუნისტური ჩინეთიდან, ავტოკრატიულ თურქეთამდე და დასავლურ დემოკრატიებამდე.

კაპიტალის ყველა ინტერესი და მისი გადარჩენის უნარი სახელმწიფო და სამხედრო მანქანაშია კონცენტრირებული. მათ დაცვას კი ისინი გარდაუვლად ომამდე მიჰყავს.

თუ მშრომელი კლასი პირველი ვერ მოახერხებს კაპიტალიზმის დამხობას, უზარმაზარი და გამანადგურებელი კონფლიქტი მსოფლიოს გადააქცევს ბრძოლის ველად, რომელზეც მშრომელებს შესაბამისი ბურჟუაზიებისთვის და მათი პოლიტიკური ძალაუფლების შენახვისთვის სისხლის დასაღვრელად მოუხმობენ

აღმოსავლეთი ევროპა მხოლოდ ერთ-ერთია იმ ფრონტებს შორის, რომლებზეც იმპერიალიზმები იბრძვიან: იგივე ომის ციალი მოჩანს წყნაროკეანეთიდან, წყნაროკეანეთიდან, ტაივანისა და ჩინეთის - ამერიკული იმპერიალიზმის მთავარი სტრატეგიული მოწინააღმდეგის გარშემო.

ომი უკრაინაში, როცორც იუგოსლავიაში, კიდევ ერთხელ ფანტავს მშვიდობიანი ევროპის ილუზიას და ამტკიცებს იმას, რასაც რევოლუციური მარქსიზმი ყოველთვის ამტკიცებდა: სანამ არსებობს კაპიტალიზმი, შეუძლებელია მშვიდობის არსებობა; შეუძლებელია ეროვნულ კაპიტალიზმებს შორის მშვიდობიანი თანაარსებობა.

შესაბამისად, ომი უკრაინაში არ არის გამოწვეული მხოლოდ პუტინის აგრესიული პოლიტიკით, როგორ ზედაპირულადაც მათ უნდათ დაგარწმუნონ: მას იწვევს ბურჟუაზიული რეჟიმი, რომელიც რუსული და გლობალურია. მას იწვებს კაპიტალიზმი, რომელიც მთლიანად ომით არის ორსულად. მის შესაჩერებლად, მშრომელები არ უნდა გაყვნენ არც ნაციონალისტური, ღიად ბურჟუაზიული პარტიების და არც იმ ოპორტუნისტული მშრომელთა პარტიების მითითებებს, რომლებიც მათ მუდამ მოუწოდებენ "არჩევანის გაკეთებისკენ", სხვასთან შედარებით "ნაკლებად მილიტარისტულ", "ნაკლებად ანტი-პროლეტარულ", "უფრო დემოკრატიულ" ფრონტზე მიმხრობისკენ. მშრომელები უნდა გაერთიანდნენ, საზღვრების გადაღმა, ყველა იმპერიალისტური ფრონტის და პირველ რიგში საკუთარი ბურჟუაზიის წინააღმდეგ. 1848 წლის პირველი კომუნისტური დევიზი - პროლეტარებო ყველა ქვეყნისა შეერთდით! - დღემდე ჭეშმარიტი და რელევანტურია.

კომუნისტების დევიზი ამ ომში ლენინის და მემარცხენე კომუნისტების დევიზია პირველი მსოფლიო ომის წინააღმდეგ: გადააქციეთ იმპერიალისტური ომი რევოლუციად.

დღეიდან მშრომელებმა საკუთარი ორიენტაცია და პოზიცია უნდა გამოაცალკევონ საკუთარი ბურჟუაზიის ინტერესებისგან, დღეიდან მათ საკუთარი საცხოვრებელი და სამუშაო პირობების დასაცავად საკუთარი ეროვნული კაპიტალიზმის წინააღმდეგ უნდა იბრძოლონ.

არ არსებობს ინტერესთა თანხვედრა მშრომელ კლასსა და ბურჟუაზიულ კლასს შორის. ე.წ. "ქვეყნის საერთო კეთილდღეიბა" მხოლოდ იდეოლოგიური საბურველია, რომელიც ეროვნული კაპიტალიზმის ინტერესების დაცვას ფარავს.

მშრომელებისთვის მათი ბურჟუაზიის მხარდაჭერა, "ქვეყნობრივი სისტემის" კონკურენტუნარიანობის გასაზრდელად საცხოვრებელი და სამუშაო პირობების დათმობა დღეს, ნიშნავს მმართველი კლასის იმ ლოკომოტივზე მიბმას, რომელიც ხვალ მათ, მათივე მჩაგვრელი სოციალური პრივილეგიების და პოლიტიკური ბატონობის დაცვაში სისხლის დასაღვრელად გაუძღვება.

ხსნის გზა არა მსოფლიო არენაზე მათი საკუთარი ბურჟუაზიის სიძლიერეში, არამედ კაპიტალიზმის წინააღმდეგ საერთაშორისო ერთობაშია.

ამ სოციალური ომისთვის ჩვენ პროლეტარული ბრძოლის იარაღები გვჭირდება, ჩვენ გვჭირდება ნამდვილი კლასობრივი პროფკავშირების აღდგენა და საერთაშორისო კომუნისტური პარტიის დროშის ქვეშ ბრძოლა.


 

 

 

 


Kapitalismus je válka
Chce-li jí pracující třída zastavit, musí svrhnout kapitalismus

Muselo k tomu dojít, střet mezi kapitalismy, mezi státy dělícími si svět, je nevyhnutelný. Ukrajina je pouze začátek: jedná se o globální střet mezi imperialistickými státy, nikoli mezi „demokraciemi“ a „autoritářskými režimy“, jak jej chtějí prezentovat. Od Spojených států přes Čínu a Rusko až po Velkou Británii, Japonsko, Německo, Francii a Itálii se všichni po zuby ozbrojují ve snaze rozdělit si území a sféry vlivu po celém světě. Vztahy mezi státy jsou založeny na síle, nikoli na abstraktním mezinárodním právu.

Rozlišování mezi agresory a napadenými je falešné, je to ideologický nástroj k ospravedlnění imperialistické války na obou stranách fronty.

Všechny národní kapitalismy jsou zároveň agresory i agresory.

Ty všechny jsou ohroženy globální krizí kapitalistické ekonomiky, která nezadržitelně postupuje v důsledku obrovské nadprodukce zboží a kapitálu, kterou ještě umocnila pandemie. Jdou si navzájem po krku, aby přežily a podělily se o klesající zisky.

Navíc se kapitalismus cítí ohrožen tím, co sám ve svém vývoji vytvořil: komunismem. Komunismus je přízrak, který zraje v samotných věcech moderního světa a který se materiálně a naléhavě tyčí nad každým aspektem života. Kapitalismus zformoval a zesílil svého hrobaře, mezinárodní proletariát, který je předurčen ke vzpouře pod tíhou bídné situace, do níž jej krize přivádí.

To, co vede kapitalismus k válce, není konkrétní politická ideologie, kultura nebo národní tradice: to jsou jen lži, kterými se buržoazní režimy snaží ospravedlnit konflikty a zbavit kapitalismus jeho hanebností.

Rusko, které bylo na začátku Října 1917 komunistické, se po stalinistické kontrarevoluci a porážce staré bolševické gardy stalo opět jedním z kapitalistických států.

To, co vyvolává imperialistickou válku, jsou obrovské ekonomické zájmy velkého kapitálu. Každý den jsou pro tyto zájmy miliardy proletářů vykořisťovány, propouštěny a hladovějí, jsou nuceny pracovat v podmínkách, které způsobují jejich smrt následkem úrazů nebo nemocí. Buržoazie ve snaze šetřit na výdajích a dosahovat vyšších zisků způsobuje ekologické, průmyslové, infrastrukturní a zdravotní katastrofy, které si vybírají tisíce obětí.

Imperialistická válka není jen konfliktem mezi buržoaziemi ohledně přerozdělení světového trhu: je to válka všech buržoazií společně proti pracujícím celého světa, aby je udržely v nejednotě, v podřízeném postavení a ve strachu. Jediným řešením, které kapitalismus má pro svou ekonomickou krizi, je zničit životy: zničit nejen nadbytečné zboží, ale i samotné živé bytosti, tj. zboží – pracovní sílu, tedy pracující, a to po milionech.

Několik týdnů před vstupem na Ukrajinu byli ruští vojáci vysláni do Kazachstánu, aby tamnímu buržoaznímu režimu pomohli krvavě udusit proletářské povstání, které vypuklo kvůli zvýšení ceny plynu, což byla represe, s níž jednomyslně souhlasila všechna buržoazie světa, od falešně komunistické čínské buržoazie přes autokratickou tureckou až po ty západní demokratické.

Veškeré zájmy kapitálu a jeho vlastního přetrvání se soustřeďují ve státním a vojenském aparátu. A jejich obrana je neúprosně vede do války.

Pokud se pracující třídě nepodaří svrhnout kapitalismus jako prvnímu, rozsáhlý a ničivý konflikt promění svět v bojiště, na němž budou pracující povoláváni prolévat svou krev výlučně za zájmy příslušných buržoazií a zachování jejich politické moci.

Východní Evropa je jen jednou z front, na nichž se střetávají imperialismy: stejné záblesky války se objevují i v Tichomoří, kolem Tchaj-wanu a Číny, prvního strategického protivníka amerického imperialismu.

Válka na Ukrajině, stejně jako předchozí válka v Jugoslávii, znovu boří iluze o Evropě míru a potvrzuje tak tvrzení revolučního marxismu: dokud existuje kapitalismus, nemůže být mír, nemůže existovat mírové soužití mezi národními kapitalismy.

Válka na Ukrajině tedy není způsobena pouze Putinovou agresivní politikou, jak nám chtějí naivně namluvit: je způsobena buržoazním režimem, který je jak v Rusku, tak na celém světě. Je způsobena kapitalismem, jehož podstatou je válka.

Aby ji mohli zastavit, nesmí se pracující řídit pokyny ani nacionalistických, otevřeně buržoazních stran, ani oportunistických dělnických stran, které jim vždy říkají, aby si z obou stran „vybrali“, a postavili se na tu „méně válečně štvavou“, „méně protiproletářskou“, „demokratičtější“ frontu. Dělníci se musí sjednotit napříč hranicemi proti všem imperialistickým frontám a především proti vlastní buržoazii. První komunistické heslo roku 1848 – Proletáři všech zemí spojte se! – je stále aktuálnější a důležitější.

Komunisté mají ve válce stejný úkol jako Lenin a leví komunisté v první světové válce: přeměnit imperialistickou válku v revoluci.

Pracující dneška musejí odtrhnout své vlastní směřování a stanoviska od stanovisek své vlastní buržoazie, ode dneška musejí bojovat na obranu svých životních a pracovních podmínek, proti svému vlastnímu národnímu kapitalismu.

Neexistuje žádná shoda zájmů mezi pracující a buržoazní třídou. Takzvané „společné dobro země“ je jen ideologickým pláštíkem, pod kterým se skrývá obhajoba zájmů národního kapitalismu.

Pokud dnes pracující podporují vlastní buržoazii a přijímají oběti, pokud jde o jejich životní a pracovní podmínky, aby zlepšili konkurenceschopnost „domácího systému“, znamená to, že sami sebe svazují se soukolím vládnoucí třídy, což je bude brzy vést k tomu, že budou prolévat krev na obranu společenských privilegií a politické nadvlády, která je utiskuje.

Cesta k záchraně nespočívá ve vítězství vlastní buržoazie na světové scéně, ale v mezinárodní jednotě pracující třídy proti kapitalismu.

Pro tuto sociální válku potřebujeme zbraně proletářského boje, potřebujeme obnovit opravdové třídní odbory a vést boj pod praporem Mezinárodní komunistické strany.

 

 

 


Kapitalismus potřebuje válku
Vojska států a “lidový odpor“ proti pracující třídě

- Válka je nevyhnutelnou ekonomickou nutností kapitalismu. Nekontrolovatelné síly nutí všechny státy k politice agrese, aby tak přežily svou celkovou krizi způsobenou nesmírnou nadprodukcí zboží, které nikdo nechce a nikdo nepotřebuje.

- Válka tudíž není výsledkem špatnosti nebo šílenství několika vůdců. Ani válka na Ukrajině není střetem mezi liberálně-demokratickými systémy a totalitami, ale mezi imperialistickými mocnostmi.

- Válka se vede mezi frontami imperií, mezi aliancemi států, nikoli mezi národy. Nejde o zabezpečení svobody pro národy, ale o větší tyranii a útlak. Svoboda je pouze záminkou k uvržení dělnické třídy do výhně války.

- Ukrajinský nacionalismus je zástěrkou imperialismu Západu, stejně jako ochrana ruských menšin na Ukrajině slouží k ospravedlnění imperialismu Ruska.

- Jde o zástupnou válku: kapitalisté z Ruska chtějí znovuzískat oblasti pro svůj byznys a vzhledem k všeobecnému konfliktu, který se připravuje, kapitalisté ze Západu vyzbrojují ukrajinskou armádu a „odboj“, aby bojovali za jejich expanzi na Východ.

- Ruská armáda, ukrajinská armáda a „partyzáni“ drtí pracující Ukrajiny, jež se stali rukojmími dvou soupeřících, ale spolčených buržoazií. „Partyzánství“ je přesným opakem, je popřením třídního boje.

- Mezitím buržoazní policie v Rusku zatýká a potlačuje ty, kdo se staví proti válce.

- Jde o reakční válku proti pracující třídě, dnes na Ukrajině a v Rusku, a kdekoli na celém světě. A to jak v bezprostředním, tak v obecném historickém smyslu.

- Jde o válku za globální zachování kapitalismu. Je namířena proti komunismu, který jako neviditelné, ale stále přítomné strašidlo zraje a dere se z nitra kapitalismu v jeho obludné fázi agónie. Protože komunismus, všemi popíraný, je již připraven přijít na svět, jen co bude svržena diktatura kapitálu.

- Dělnická třída nemá žádnou vlast, kterou by měla bránit. Musí hájit a prosazovat pouze sebe sama, a to proti všem státům svých vládců, jejichž prvořadým úkolem je udržet ji v podřízenosti.

- Pro pracující Ukrajiny, stejně jako pro pracující Ruska, se nic nezmění na tom, že je vykořisťují ukrajinští nebo ruští kapitalisté nebo plení-li jejich peněženky ukrajinská nebo ruská garnitura.

- Stejně tak pro ruské, americké a evropské proletáře nic nezmění na jejich bídném postavení, zvítězí-li jejich vládcové nebo budou-li přemoženi soupeřícím imperialistickým blokem.

- Buržoazní pacifismus tváří v tvář realitě války poslušně klopí duhovou vlajku míru, aby pozvedl vlajku buržoazního ukrajinského státu, a odhazuje slovo mír, aby opěvoval válku "za svobodu".

- Komunisté staví proti válce buržoů sbratřování mezi vojáky, těmito mladými proletáři, kteří svým sbratřováním a svou vzpourou skoncují s válkou zevnitř. A staví proti ní i celkový společenský třídní boj prostřednictvím znovuzrození mezinárodní dělnické solidarity na úrovni odborů, stávek a znovu ustavení vlastní komunistické strany, která jediná zná a je schopna ukázat cestu ke konečnému osvobození se od kapitalismu.

- Proletářský antimilitarismus může mít jen jedno heslo:
     VÁLKA PROTI VÁLCE
     TŘÍDNÍ BOJ PROTI ŠÉFŮM A STÁTŮM
     V MÍRU I VE VÁLCE VPŘED KE KOMUNISMU

 

 

 

 


Ο καπιταλισμός είναι πόλεμος
Για νά τον σταματήσει, η εργατική τάξη πρέπει νά ανατρέψει τον καπιταλισμό

Έπρεπε να συμβεί, η σύγκρουση μεταξύ καπιταλισμών, μεταξύ των κρατών που χωρίζουν τον κόσμο, είναι αναπόφευκτη. Η Ουκρανία είναι μόνο η αρχή: η σύγκρουση είναι παγκόσμια, μεταξύ ιμπεριαλιστικών κρατών, όχι μεταξύ «δημοκρατιών» και «αυταρχικών καθεστώτων» όπως επιδιώκεται να παρουσιαστει. Από τις Ηνωμένες Πολιτείες μέχρι την Κίνα μέχρι τη Ρωσία, μέχρι τη Μεγάλη Βρετανία, την Ιαπωνία, τη Γερμανία, τη Γαλλία, την Ιταλία, όλοι είναι οπλισμένοι μέχρι τα δόντια για τη διαίρεση των εδαφών και των σφαιρών επιρροής, σε όλο τον κόσμο. Οι σχέσεις μεταξύ των κρατών βασίζονται στη βία και όχι στο αφηρημένο διεθνές δίκαιο.

διάκριση μεταξύ επιτιθέμενων καί αμυνομενων είναι ψευδής, είναι ένα ιδεολογικό εργαλείο για να δικαιολογήσει τον ιμπεριαλιστικό πόλεμο και στις δύο πλευρές του μετώπου.

Όλοι οι εθνικοί καπιταλισμοί είναι επιθετικοί και επιτίθενται ταυτόχρονα.

Όλοι τους απειλούνται από την παγκόσμια κρίση της καπιταλιστικής οικονομίας - η οποία προχωρά αδυσώπητα λόγω της τεράστιας υπερπαραγωγής αγαθών και κεφαλαίων, που επιδεινώνεται από την πανδημία. Δαγκώνουν ο ένας τον άλλον για να επιβιώσουν, για να μοιράσουν τα μειωμένα κέρδη.

Και επειδή ο καπιταλισμός νιώθει ότι απειλείται από αυτό που ο ίδιος παρήγαγε στην ανάπτυξή του: τον κομμουνισμό. Ο κομμουνισμός είναι το φάντασμα που ωριμάζει στα ίδια τα πράγματα του σύγχρονου κόσμου, που διαφαίνεται υλικά και επειγόντως σε κάθε πτυχή της ζωής. Ο καπιταλισμός έχει διαμορφώσει και μεγεθύνει τον τυμβωρύχό του, το διεθνές προλεταριάτο, που προορίζεται να επαναστατήσει κάτω από τις συνθήκες εξαθλίωσης στις οποίες τον οδηγεί η κρίση.

Δεν είναι μια συγκεκριμένη πολιτική ιδεολογία ή κουλτούρα ή εθνική παράδοση που ωθεί τους καπιταλισμούς σε πόλεμο: αυτά είναι μόνο τα ψέματα με τα οποία τα αστικά καθεστώτα προσπαθούν να δικαιολογήσουν τις συγκρούσεις και να απαλλάξουν τον καπιταλισμό από τις ατασθαλίες του.

Ρωσία, που τον Οκτώβριο ήταν κομμουνιστική, από τη σταλινική αντεπανάσταση και την ήττα της παλιάς φρουράς των Μπολσεβίκων, έγινε και πάλι ενα καπιταλιστικό κράτος μεταξύ των άλλων.

Τα τεράστια οικονομικά συμφέροντα των μεγάλων επιχειρήσεων προκαλούν τον ιμπεριαλιστικό πόλεμο. Κάθε μέρα για αυτά τα συμφέροντα δισεκατομμύρια προλετάριοι εκμεταλλεύονται, απολύονται και λιμοκτονούν, αναγκάζονται να εργαστούν σε συνθήκες που προκαλούν το θάνατό τους από ατύχημα ή ασθένεια. Για να εξοικονομήσει κόστος και να αποκομίσει περισσότερα κέρδη,

αστική τάξη προκαλεί περιβαλλοντικές, βιομηχανικές, υποδομων και καταστροφές για την υγεία που προκαλούν χιλιάδες θύματα.

ιμπεριαλιστικός πόλεμος δεν είναι απλώς μια σύγκρουση μεταξύ των αστών για να μοιρασει την παγκόσμια αγορά: είναι ένας πόλεμος όλων των αστών που ενώθηκαν ενάντια στους εργάτες όλου του κόσμου για να τους κρατήσουν διχασμένους, υποταγμένους, τρομοκρατημένους. Η μόνη λύση που έχει ο καπιταλισμός στην οικονομική του κρίση είναι να αντιταχθεί στη ζωή: να καταστρέψει, εκτός από τα περιττά εμπορεύματα, τους ίδιους τους ζωντανούς, το εμπόρευμα-εργατικό δυναμικό, τους εργάτες, κατά εκατομμύρια και εκατομμύρια.

Λίγες εβδομάδες πριν εισέλθουν στην Ουκρανία, Ρώσοι στρατιώτες στάλθηκαν στο Καζακστάν για να βοηθήσουν το τοπικό αστικό καθεστώς να καταπνίξει με αίμα την προλεταριακή εξέγερση που ξέσπασε λόγω της αύξησης της τιμής του φυσικού αερίου, μια καταστολή που έλαβε την ομόφωνη

συγκατάθεση όλων των αστών τον κόσμο, από την ψευδώς κομμουνιστική κινεζική, την τουρκική αυταρχική, τις δυτικές δημοκρατίες.

Όλα τα συμφέροντα του κεφαλαίου και η ίδια η επιβίωσή του συγκεντρώνονται στις κρατικές και στρατιωτικές μηχανές. Η προστασία τους τους οδηγεί απαρέγκλιτα στον πόλεμο.

Εάν η εργατική τάξη δεν καταφέρει να ανατρέψει πρώτα τον καπιταλισμό, μια τεράστια και καταστροφική σύγκρουση θα κάνει τον κόσμο πεδίο μάχης όπου οι εργάτες θα κληθούν να χύσουν αίμα μόνο για τα συμφέροντα των αντίστοιχων αστών τους και για τη διατήρηση της πολιτικής τους εξουσίας.

Ανατολική Ευρώπη είναι μόνο ένα από τα μέτωπα στα οποία συγκρούονται οι ιμπεριαλισμοί: οι ίδιες λάμψεις πολέμου αναδύονται από τον Ειρηνικό, γύρω από την Ταϊβάν και την Κίνα, τον πρώτο στρατηγικό αντίπαλο του αμερικανικού ιμπεριαλισμού.

πόλεμος στην Ουκρανία, όπως και ο προηγούμενος στην Γιουγκοσλαβία, επιστρέφει για να διαλύσει την ψευδαίσθηση της Ευρώπης της ειρήνης και επιβεβαιώνει αυτό που ο επαναστατικός μαρξισμός πάντα κατήγγειλε: δεν μπορεί να υπάρξει ειρήνη όσο υπάρχει ο καπιταλισμός. δεν μπορεί να υπάρξει ειρηνική συνύπαρξη μεταξύ των εθνικών καπιταλισμών.

Επομένως, ο πόλεμος στην Ουκρανία δεν προκαλείται μόνο από την επιθετική πολιτική του Πούτιν, όπως επιφανειακά θα ήθελε κανείς να πιστέψει: προκαλείται από το αστικό καθεστώς, το οποίο είναι ρωσικό και παγκοσμιο. Προκαλείται από τον καπιταλισμό, ολοκληρο σε εγκυμοσηνη πόλεμου.

Για να τον σταματήσουν, οι εργαζόμενοι δεν πρέπει να ακολουθούν τις οδηγίες ούτε των εθνικιστικών, ανοιχτά αστικών κομμάτων, ούτε των οπορτουνιστικών εργατικών κομμάτων, που τους λένε πάντα να «διαλέξουν» και να παίρνουν θέση υπέρ των «λιγότερο πολεμοχαρών», «λιγότερο αντι- προλεταριακό» μέτωπο, «πιο δημοκρατικό» από το άλλο. Οι εργαζόμενοι πρέπει να ενωθούν, πάνω από τα σύνορα, ενάντια σε όλα τα ιμπεριαλιστικά μέτωπα και πάνω απ’ όλα ενάντια στη δική τους αστική τάξη. Το πρώτο κομμουνιστικό σύνθημα του 1848 - Προλετάριοι όλων των χωρων ενωθειτε.

παράδοση των κομμουνιστών στόν πόλεμο είναι αυτό πού προσπάθησαν ὁ Λένιν καί οι κομμουνιστές του κόσμου στόν Πρώτο Παγκόσμιο Πόλεμο: νά μετατρέψουν τον ιμπεριαλιστικό πόλεμο σε επανάσταση.

Οἱ σημερινοί ἐργαζόμενοι πρέπει νά διαχωρίσουν τον προσανατολισμό καί τή στάση τους από αυτές της δικής τους αστικής τάξης, από σήμερα πρέπει νά πολεμήσουν γιά νά υπερασπιστούν τις συνθήκες ζωής καί εργασίας τους, ενάντια στόν δικό τους εθνικό καπιταλισμό.

Καμία επικοινωνία ενδιαφέροντος από την εργατικη τάξη καί την αστική τάξη. Η κυριαρχία του «κοινού καλού της χώρας» είναι μόνο ένας ιδεολογικός μανδύας πού καλύπτει τις διαφορές συμφερόντων του εθνικού καπιταλισμού.

Για τους εργαζομενους η ὑποστηρίξη σήμερα της δικης τους αρχουσας τάξης, γιά νά γίνει το «σύστημα της χώρας» πιό ανταγωνιστικό, σημαίνει νά δεθουν στό αρμα της αρχουσας τάξης πού θά τους οδηγησει αυριο στό χυσιμο αιματος γιά την κοινωνική καί πολιτική κυριαρχία πού τους καταπιέζει.

δρόμος της σωτηρίας δέν ειναι η κυριαρχία της αστικής τάξης στήν παγκόσμια σκηνή, αλλά η παγκόσμια ενοτητα της εργατικής τάξης ενάντια στόν καπιταλισμό.

Γιά αυτόν τον κοινωνικό πόλεμο, χρειάζονται τα οπλα της πάλης του προλεταριάτου ἡ αναγεννηση των ταξικων συνδικάτων καί η οργανωση στό Διεθνές Κομμουνιστικό Κόμμα.